Історія їхнього кохання — ще одне підтвердження того, що шлюби укладаються на Небесах. Інакше як пояснити зустріч Валентини та Олександра МАГЕРІВ, їхнє одруження за два тижні й майже феномен — кохання, що не згасає 53 роки?
Валентина і Олександр (на знімку) зустрілися далекого 1965-го на вступних іспитах до Київського педінституту. Обоє на той час закінчили музично-педагогічні училища і працювали: Валя — у Корсунь-Шеченківському педагогічному училищі на Черкащині, Олександр — у Коростишівському на Житомирщині. Під час вступних іспитів дівчина попросила у незнайомого юнака його концертну домру, щоб виконати конкурсний твір.
— Я, звичайно, поділився інструментом. Кинув погляд на незнайомку, і серце завмерло. «Це моя доля», — пронеслось у голові, — ділиться спогадами Олександр Степанович. — Вразила вона мене вродою, зачарувала ніжним голосом, підкорила дівочою лагідністю. Досі пам’ятаю її кофту калинового кольору, сніжно-білий комірець блузки, спідничку-плісе, що свідчили про гарний смак і акуратність. Мені вистачило двох тижнів, щоб усвідомити: ця дівчина — найкраща у світі і я покохав навіки. Бачив, що і я їй небайдужий. Тому рішуче запитав Валю, чи буде моєю дружиною, а у відповідь почув те, на що й сподівався: «Буду!»
— Як було з першого погляду не закохатися у такого красеня! — усміхається Валентина Миколаївна, показуючи фотознімки молодого чоловіка. — Він був таким уважним, чемним, а головне — не відступав від мене ні на крок, доки іспити не закінчилися.
Отак через два тижні й народилося подружжя Магерів. Олександр мав намір забрати молоду дружину в Коростишів, де вже й кімната чекала, і робота їй була, але довелося переїхати до Корсуня-Шевченківського. Валина мама, удова фронтовика, самотужки будувала нову хату, потрібна була допомога. Молодята переїхали до стародавнього Корсуня. Талановитий співак і чудовий музикант Олександр одразу влився у колектив викладачів педагогічного училища.
— Відтоді ми все робимо разом, — ділиться Олександр Степанович. — Разом на роботі: я керую хором чи оркестром, моя Валя — концертмейстер. Разом на кухні, бо я не тільки вважаю обов’язком допомагати дружині, а й сам люблю готувати. Особливо мені вдаються м’ясні страви: котлети, відбивні, холодець. Разом навіть хворіємо: коли один нездужає, другий просто нездатний нормально почуватися.
Із скромності обоє не розповіли, якою гарною вони виявилися співочою парою! Їх дует завжди зривав бурхливі оплески й на концертах у педучилищі, й на районних сценах. А у місті багато хто милувався ними, коли прогулювались чи у справах поспішали: Олександр Степанович незмінно красиво і ніжно підтримував дружину під руку. І це були не показні стосунки, а та внутрішня шляхетність, що йшла з глибини душі.
На каверзне запитання, чи не ревнував, бува, вродливу дружину, Олександр Степанович відповів категорично:
— Ніколи! Не ревнував, бо був твердо переконаний: моя Валя не здатна зрадити навіть у думках. У неї були дуже високі моральні принципи, як і у мене. Хоча заздрісники не раз «старалися», до нас різні плітки доходили... Як і в молодості, я й тепер прокидаюсь першим, кажу дружині, що кохаю її, і прошу ще відпочити, а сам готую сніданок. Ніби й дрібниця, але щоб вогонь кохання горів, у нього слід підкидати дрова, а саме: увагу один до одного, взаємну повагу, турботу і велику відповідальність. Якщо кохаєш людину, то хочеш для неї і заради неї робити приємне, жити для неї. І ще важливо пам’ятати, що кохання — дар Божий, тому слід дякувати за нього Господу і берегти це почуття!
— Основа щасливої сім’ї — це любов і взаємна повага, — долучається до чоловікових слів Валентина Миколаївна. — Ми за все життя ніколи не посварилися, не образили одне одного. Завжди вміли порозумітися, навіть коли виникали сімейні проблеми (у кого їх не буває?)! Ми бажаємо усім молодим закоханим парам прожити свій вік так, як ми.
До портрета двох літніх, але, як і в юності, закоханих людей, слід додати, що вони — чудові батьки. Виростили двох синів: власного, Олега, і прийомного, Петра. Долею студента-сироти зацікавився Олександр Степанович, Петра почали запрошувати в гості, а згодом хлопчина вже жив у Магерів й називав учителів татом і мамою. Вони радіють, що він виріс гідною людиною, став юристом, створив власну сім’ю.
Пригадуєте задушевну пісню: «Літа на зиму повернули, летять в осінній хмурості, а я люблю, а я люблю, люблю, як в юності»? Це про них, про подружжя Магерів. І, судячи з блиску їхніх очей, оптимізму і завзяття, до зими життя ще дуже-дуже далеко...
Людмила ЯРОВА, Лідія ЛІСОВА.
Фото з родинного архіву Магерів.
Черкаська область.
