У родині Юлії МЕЛЬНИЧУК усі торують творчі шляхи. Дідусь Володимир Михайлович — художник, різьбяр, бабуся Людмила Михайлівна співає у сільському аматорському колективі, сестра Руслана — художниця, а сама Юлія — майстриня з соломоплетіння.
Утім, нині в Юлії менше часу для свого улюбленого заняття, бо вона у декретній відпустці і з радістю витрачає його на свого улюбленого десятимісячного синочка Іллю та чоловіка Сергія. Майстриня — із села Варковичі Дубенського району, та коли вийшла заміж, переїхала в Орестів Здолбунівського району. «А от прізвище не міняла, бо у нас із чоловіком воно однакове — Мельничук», — жартує Юлія.
Секретар Варковицької сільради Алла Омелянюк розповідає, що у Варковичах не припиняють захоплюватись золотими руками землячки, яка із житньої соломи робить справжні шедеври. Досить подивитись на цей знімок (на ньому бабуся Людмила Михайлівна допомагає Юлії приміряти новий, виготовлений нею, віночок), щоб переконатися, скільки майстерності, душі та фантазії вкладено у цей витвір мистецтва! Мабуть, не одна знаменита модниця мріяла б і собі мати у гардеробі таку красу.
Пристрасть Юлії Мельничук до народного ремесла зародилася ще у школі. Першою наставницею у цьому стала вчителька Людмила Стукалова. Поступово дівчинка набивала руку. Наполегливість та любов до цієї справи з часом перетворили ученицю на справжню народну майстриню, яка вже й досвідом ділиться, як це було, скажімо, на виставці народних ремесел у Рівненському обласному краєзнавчому музеї.
— Солома — це чудовий матеріал, з якого можна творити унікальні конструкції — від капелюха до солом’яного бичка. Або ж квіткові композиції... Або ж віночки для наречених, які наші сільські дівчата вдягають під час запросин на весілля, — розповідає Юлія.
Утім, плетіння, за словами народної майстрині, це лише частинка складного процесу. Дуже важливим є створення робочого матеріалу. Здебільшого вона використовує житні стебла. Причому ще перед початком посіву відбирає добірні зернини, а на городі для житньої ділянки відводить найбільш сонячну сторону. Найкраще використовувати стебла з рослин, що виросли на органічних добривах, а не на хімічних. Бо в першому випадку воно більш м’яке та еластичне, легше піддається обробці. Найкраща пора для заготівлі соломи — серпень. Причому жито жнеться вручну, щоб стебло не зазнало механічних пошкоджень. Використовується для роботи середина стебла, верх та низ відкидаються. Щоб приготувати солому для плетіння, Юлія її очищає, замочує або ж кип’ятить. Після кипіння вона стає еластичною, навіть коли висохне.
Загалом Юлія Мельничук мріє і далі розвиватися й творити різні вироби. Але це вже, вочевидь, буде після того, як підросте Ілля і в майстрині, художника-оформлювача за фахом, побільшає вільного часу для улюбленого заняття. А поки що у Варковичах рідні засіють ділянку житом, щоб у неї був для цього матеріал.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
Рівненська область.
