Крим 2014-го. Російський блокпост. Окупанти принизливо перевіряють кишені українських військових, вивертають сумки, гидотно порпаються в особистих речах жінок. Дійшла черга і до Оксани Козиренко. Жодних електронних носіїв, які передусім шукали «зелені чоловічки», вона не мала. Переживала через міцно примотану до живота особову справу військовослужбовця ВМС — квиток на службу в Україні...
Такою закарбувалася в пам’яті Оксани весна 2014-го. Найдорожче в житті — власну доньку — відіслала на велику Україну ще з початком окупації Кримського півострова. Якесь майно встигла продати за копійки, решту залишила в найманій квартирі.
Найбільше запам’ятала зраду. Зраду військовій присязі, яку порушили більшість військових моряків частини. Російські куратори сказали, що силоміць нікого не тримають.
«Хто хоче в Україну — вийти зі строю!» — прозвучала команда від офіцера-зрадника. Оксана, не роздумуючи, пішла вперед, озирнулась і оторопіла. Знала, що є проросійськи налаштовані колеги, але ж не стільки!
— Мені прямим текстом пропонували втричі більшу зарплату, протягом місяця квартиру в Криму, — розповідає лейтенант Козиренко. — Таку роботу проводили з кожним, і вибір у кожного свій. Не хочу судити нікого, з цими людьми я багато пережила, і мені важко навіть думати про це.
У Миколаєві на перший час із житлом допомогли волонтери, потім довелося винаймати, купувати речі, домашню техніку. Доньку відіслала вчитись у Київ, а сама подала клопотання про відрядження в АТО. Чекати довелося довго.
— Гендерна рівність на флоті закінчується на тому етапі, де вирішить старший начальник, — жартує Оксана, додаючи, що на жодному українському кораблі ніколи не служили жінки.
Тож аби потрапити в АТО, Оксані довелося чекати понад три роки й ухвалити вольове рішення — повернутись у піхоту. Так, саме у Десні, в танковому полку починала свою службу Оксана Козиренко. Була кухарем, начальником їдальні й навіть помічником начальника інформаційно-аналітичної групи. В «сухопутці» попросила місце ближче до моря, там пішли назустріч, і тепер Оксана — одеситка.
От уже півроку вірно служить Україні на Донбасі. Вона — офіцер з координації протимінної діяльності групи цивільно-військового співробітництва. Коли в районі АТО проводять заходи з розмінування та інші профілактичні дії — це її робота зокрема.
Найбільше Оксана любить працювати у школах. Жінка переконана, що у нашпигованому мінами регіоні вкрай важливо проводити роз’яснювальну роботу з дітлахами.
Позивний «Ксена» Оксані одразу присвоїли бойові побратими, кажуть, що рішуча та войовнича!
Фото автора.
