Із неба сипалася дрібна пороша, під ногами поскрипував іскристий сніжок, а селом Ріжки, що на Київщині, лунали весільні пісні: «Ой, тіснії вулиці, тіснії, бо ідуть дружечки молодії». То дзвінкоголоса наречена Катерина Горошко із подругами кликала односельців на весілля зі своїм Петром: «Просили батько й мати...»

Роки промайнули, ніби лелека махнув крилом, відлітаючи у вирій, — і ось уже подружжя БОЛВАНОВИЧІВ справляє золоте весілля. От тільки не батьки його ладнали, а діти — для своїх найрідніших.

18 лютого такої ж зимової пори поважні наречені зустрічали дорогих гостей у своїй затишній оселі, яку звели власними руками у Червоних Ярах. Саме із цього сусіднього села був родом веселий парубок, який вподобав найвродливішу дівчину на ріжецькому весіллі. Співочі, гарні на вроду, навіть схожі між собою Петро і Катерина палко закохались одне в одного. Схожими були і долею: обоє із багатодітних родин, обоє з малих літ привчені до будь-якої роботи, обоє закохані в рідну землю...

Як каже народне прислів’я: «Де народились, там і знадобились». Проросли вони на батьківській землі. Все життя трудились на ній. Петро Петрович обробляв рідні чорноземи з ранньої весни до пізньої осені трактором, пестив дбайливими руками буйний садок біля хати, а вечорами весь свій вік столярував.

Горіло все в руках і в господині — Катерини Платонівни. Беручка до будь-якої роботи, і всюди з піснею: чи то в ланці із сапою, чи вдома по господарству, чи з голкою, вишиваючи казкові квіти на полотні. До речі, творили вони ту красу вдвох! Як тепер згадують діти, батько малював ті дивні візерунки, а мама «розписувала» їх нитками.

У любові та злагоді живуть і донині. Зростили й випестили чотирьох дітей. Із малих літ закохали їх у землю, навчили трудитись і власним прикладом показали, як цінувати одне одного. Усю батьківську науку, ніби коштовний скарб, діти бережуть та примножують.

Не відірвались діти від рідної землі, живуть майже поряд. Син Василь, доньки Ольга, Світлана й Наталія нагородили Петра Петровича та Катерину Платонівну сімома онуками та чотирма правнуками. І про кожну їхню сім’ю односельці кажуть тільки добрі слова.

Та у день золотого весілля всі вітання й побажання линули тільки на честь винуватців — дорогих батьків, дідуся й бабусі, гарних сусідів, порядних односельців. Вони заслуговують на найкращі слова, адже зуміли пронести й не розгубити за 50 років свого кохання, відданості та вірності.

Усе життя подружжя Болвановичів у селі — на виду, тому про них кажуть, що гармонійно доповнюють одне одного: Катерина Платонівна — весела, жвава, жартівлива, а Петро Петрович — спокійний, урівноважений, з таким і полаятися важко.

Тож нехай і надалі тільки мир і злагода панують у їхній родині, теплом і затишком зустрічає дітей батьківська оселя, а «золоті молодята» продовжують свій подружній шлях. Вік — не завада, якщо вирують почуття, якщо серця заливаються у ніжному трепеті, а руки сплітаються в обіймах.

Київська область.

Фото з родинного альбому.