Майже 500 гігантських писанок-мальованок та 374 великодні різнокольорові зайці з 5 по 22 квітня прикрашатимуть центр Києва. Тут на Софійській площі увосьме стартував Фестиваль Писанок-2018, у якому беруть участь художники з усіх куточків України. Серед тих, хто в рамках етнопроекту Folk Ukraine пройшов конкурсний відбір і тепер просто неба презентує свої роботи, — Тетяна Журавель, Олександра Медведенко, Василь Жиров, Ярослава Мудрова, Галина Дігас, Андрій Пугач. Як зазначають організатори, фестиваль охопить чотири локації — не лише Софійську, де встановлено велетенську світлодіодну писанку, над якою «літають» метелики й бабки, а й Михайлівську площу, Володимирський проїзд та сусідній сквер.

Ще до початку офіційного відкриття фестивалю на Софійській зібралося багато людей — хтось фотографується, хтось спілкується з художниками. Київська майстриня Оксана Цьох на свою мальованку наносить останні штрихи лаком (на знімку). Каже, що не встигла завершити роботу, хоч і працювала над писанкою з лютого. Спочатку помінялась концепція твору, потім його кольорова гама, та й саме малювання забрало чимало часу. На писанці професійної художниці, оздобленій за гуцульськими мотивами, зеленіють дуби, серед яких розкошує різна звірина, а в озерах плаває риба. В українській народній творчості дуб — символ здоров’я й сили, олень — світла і сонця, а завдяки схожості його рогів із гілками ще й асоціюється з древом життя, риба — символ Євхаристії, що означає самого Ісуса Христа, який приносить людям спасіння і нове життя. Та й християни від найдавніших часів також символічно зображувалися у вигляді рибок. Мабуть, саме тому, що майстриня поєднала на одній площині сакральні знаки оновлення і відродження, родючості й достатку, великоднє яйце наче світиться зсередини.

— Писанкарство — це українське відродження, — каже Оксана Цьох. — А якщо є відродження традицій, то це треба підтримувати. Як і минулого, цього року теж підходять люди, розпитують про символіку, техніку малювання. Розказую, бо ще в інституті вивчала писанкарство, залік складала. Дехто запитує, а чому в школі цього не вчать. По-особливому сприймають писанку атовці, їх одразу видно, у них інша реакція на творчість. Коли розглядають писанки, то, здається, стають щасливішими.

Майстриня каже, що серед учасників фестивалю є не тільки професійні художники. Необов’язково мати диплом, щоб розмалювати великоднє яйце чи зайця, головне — уміти з допомогою пензля передати своє світобачення, свої почуття.

— Важливо, що мистецтво об’єднує, — зазначає Оксана Цьох. — У фесті, що відкрився напередодні великого християнського свята, беруть участь навіть мусульмани.

Певно, їм теж подобаються українські народні традиції, як і туристкам із Коста-Рики, невеликої держави в Центральній Америці, яких зустріли на Софійській площі. Лаура і Марія російськомовні, до Києва, про який багато чули, бо тут був Майдан, завітали саме на Великдень, хотіли побачити, як це свято відзначають в Україні. Жінкам подобається Київ своїми церквами, людьми і, звичайно, фестивалем. У продавчині з Прикарпаття вони довго вибирають дерев’яні писаночки, маленькі, як перепеляче яйце, більші, як курячі та качині. Купили б і писані на справжніх яйцях, та далеко везти, за океан. Кажуть, подобаються наші народні орнаменти, яскраві кольори, такі, як полюбляють у них у Коста-Риці, а ще те, що українці малюють на писанках образ Спасителя.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.