Укр | Рус
Повідомлення про виграш автомобіля - одна із злочинних схем аферистів Втеча та переслідування: у Рівному поліцейські затримали чоловіка, через дії якого травмувалося троє Прикарпаття: 3 паліїв викраденого автомобіля затримано Офіцерів бригад та підрозділів територіальної оборони навчають за стандартами НАТО До Дня Святого Миколая діти рівненських Героїв отримають грошову допомогу Розгляд справи Кернеса перенесли - захворів суддя У Резолюції Генасамблеї ООН є вимога до Москви вивести своі збройні сили з окупованого Криму і деокупації територій України, - Ірина Геращенко Україна наполягає на присутності моніторингової місії СММ в акваторії Азовського моря, - Ірина Геращенко Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил Віримо, що саме любов до України та єдність допоможуть нам здобути перемогу у війні та мир - пластуни передали Президенту Вифлеємський вогонь миру Львівський кардіоцентр, Дрогобицька лікарня: є нові ангіографи У Знам’янському р-ні - ДТП: п’яний збив 4-річного і втік «Хмельницькелектротранс» потребує... кондукторів Миргород: є вже 3 амбулаторія сімейної медицини Хакера з Кривого Рогу покарають за вірус
Загрузка...
На головну
16.05.2018

Свобода вартує дорого, але вона того вартує

Наталя ЯРЕМЕНКО

Москва напористо продовжує захищати інтереси проросійських ЗМІ в Україні. На п’ятому році війни вже мало кому треба доводити, що якщо кажуть: «російські мас-медіа», мають на увазі пропагандистські канали, які заточують на ненависть до всього неросійського, під «русским миром» припускають війну, під незнищенною «заклопотаністю й стурбованістю Москви чужими проблемами» — нову гібридну агресію. Але далеко не всі співають нові «духовні» гімни «пусть патриарх спит спокойно» і «путин — это Христос». Нове покоління вибирає свободу. І вже 13-річні виходять на антивоєнні акції із плакатами: «Мама говорила, что когда-то давно путин не был президентом» і «Мы хотим думать сами!».

Антивоєнні пікети в Єкатеринбурзі.

Тамара ЛУГОВИХ (Москва, викладач музики, волонтер Нємцова мосту):
— Так вийшло, що я ніколи не була в Україні, хоча об’їздила багато міст і країн. Але я знайома з багатьма українцями й українками, і всіх їх дуже люблю.
Дорогі українці, ви багато чого вчите нас, росіян! Хоча більшість моїх співгромадян збожеволіли і свято вірять пропаганді на росТБ про укрофашистів і бандерівців, історія не стоїть на місці.
Ви — волелюбний народ, і рано чи пізно, нехай і зробивши деяку кількість помилок, вийдете на правильний шлях. І проженете остаточно своїх злодіїв і корупціонерів, я впевнена. Український народ уже зробив свій вибір — жити серед цивілізованих держав і будувати демократію. Ви обов’язково переможете!
Я — волонтер Нємцова мосту. Борис захищав і підтримував Україну як тільки міг. Він збирав мітинги, стояв у пікетах проти війни з Україною, писав викривальні доповіді. Остання з них називалася «Путін. Війна», де Борис викривав «іхтамнєтов», доводячи фактами російську агресію, брехню держканалів про збитий малайзійський Boeing, знову-таки з фактами в руках. І Крим також. За день до виходу цієї доповіді Нємцова було підло вбито пострілами в спину під стінами Кремля... І тепер ми стоїмо й несемо вахту пам’яті Бориса, великого політика з людським обличчям. Він любив Росію, країну, а не державу. Він любив і Україну. Він взагалі людей любив... Якби він став президентом в 2000 році,.. Росія була б інша, Україна була б інша, світ був би інший... Я пам’ятаю його слова «Свобода вартує дорого!». На жаль, вони правильні. І Україна платить дорогу ціну за свою незалежність і свободу, втрачаючи кращих синів... І стає нацією, НАРОДОМ! У Росії все це ще попереду.
Путін не вічний, рано чи пізно цей морок розвіється. Гітлер теж звів з розуму одну з найрозвиненіших країн Європи. Не можуть зло й брехня правити бал нескінченно! І в Росії будуть зміни. Так само, як і Німеччина свого часу, Росія повинна пройти свій шлях покаяння і спокути. Але Німеччині допомогли вилікуватися зовнішні сили. А хто допоможе Росії? Ядерна кнопка зупиняє західних політиків від різких дій. Тому шлях буде довгий...
Дай, Боже, Україні сил вистояти проти путінізму! Я бажаю вам побудувати врешті-решт таку державу, де б добре жилося й вільно дихалося всім людям! Щоб збулося все те, за що загинула Небесна Сотня на Майдані, за що гинуть донині кращі сини України на сході. Щоб їх жертви не були даремні! І вам не можна зараз заспокоїтися і скласти руки! Боріться! Свобода вартує дорого, але вона того вартує!
Олександр МАТВЄЄВ (із Москви, програміст):
— Путін — не Росія!
У 2012 році свідомі росіяни, яким набрид путінський режим, вийшли на «Марш мільйонів» на Болотній площі в Москві під гаслом «За чесну владу! За Росію без Путіна!». Затримано кілька сотень людей. Багато кого незаконно засуджено. 5 травня 2018 року вже по всій Росії відбулося приблизно те саме з гаслом «Він нам не цар!». Затримано майже 1600 мирних протестувальників.
Між цими двома подіями минуло рівно шість років. За цей час у Росії відбулося багато обурливих подій, у тому числі війна з Україною та анексія Криму. Увесь цей час у Росії панували жорстока цензура й військова пропаганда. Але час показав, що, незважаючи на пропаганду, в Росії підросло покоління людей, які все розуміють і виходять на мітинги проти війни з Україною й путінського терору, проти диктатури й беззаконня. Це вселяє впевненість у тому, що незабаром путінському режиму прийде кінець і весь світ зітхне з полегшенням.
У той час, як путінський режим котиться до свого кінця, Україна з кожним роком дедалі більше долучається до цивілізованого світу. І розсудливі росіяни радіють за Україну. Здоровий глузд, як завжди, переможе! Успіхів тобі, Україно!
Андрій ПЛАКІН (Саратов, лікар):
— Хочу трішки поділитися своїми враженнями про Україну й людей, що там проживають. Першими емоціями від зустрічі з українцями було здивування. Це сталося в аеропорту Анталії у квітні 2014 року. Тоді вже сталися і події в Києві, і захоплення Криму. Група співробітників компанії, в якій я працював, з усієї Росії проходила реєстрацію на рейс до Москви. За іронією долі по сусідству вишикувалася черга до стійки реєстрації на рейс до Львова. І тривалий час ми повільно паралельно просувалися вперед. Я з інтересом спостерігав за людьми із сусідньої черги й зі своєї. Після всіх старань російського телебачення я очікував побачити в людях, що летіли до Львова, ознаки недоброзичливості, злості та чого завгодно. Але нічого цього я й близько не помітив, хоч як намагався. Це були звичайні люди: хтось утомлений, хтось веселий і відпочилий. Вони теж іноді кидали погляди в наш бік. Усі розуміли, що поруч іде реєстрація в Домодєдово. Багато хто з них дивилися з побоюванням і сторожкістю, ніби очікуючи підступу. Але ні грама якоїсь ненависті в їхніх очах не було. Ті, хто вилітав до Москви, мали вигляд інший. Їм було неважливо, що відбувається навколо. Кожен займався своєю справою: хтось, будучи напідпитку, жартував, хтось копирсався в телефоні, хтось просто дивився в одну точку. Тоді я з подивом подумав, що людяності й доброзичливості в очах людей, що стоять на реєстрацію до Львова, більше. У цьому я не раз переконувався пізніше, коли 2016 року подорожував Україною. Можна довго розповідати про чудові міста — Одесу й Київ, про чудову кухню, дуже смачні продукти, воду з Карпат, але хочу сказати про доброзичливість і гостинність українців. Незважаючи на те, скільки не-
приємностей завдала їм Росія, я не приховував, звідки приїхав, і жодного разу не відчув упередженого ставлення до себе. І насамкінець хочу сказати, що українці мені здалися добрішими, відкритішими, трохи наївними. Мені одразу пригадалися росіяни в пострадянські роки, коли люди ще не навчилися так брехати, обдурювати і красти. Жителі України ставляться до нас набагато краще, ніж ми цього заслуговуємо. І ще в Україні одразу відчуваєш, що люди — вільні. Це видно.
Дмитро ШЕВЧЕНКО (Москва—Перм, пілот цивільної авіації):
— Дорогі українці, брати й сестри! Моє коріння по батьківській лінії виходять з України. Бабуся — одеситка, а дід — львів’янин. Я активний і непримиренний борець із фашистським путінським режимом, за що останнього разу постраждав від цієї системи, провівши 48 годин у в’язниці за мітинг 5 травня й можу ще туди потрапити на триваліший строк. Але, незважаючи на це, продовжу свою боротьбу.
Пишу Вам це послання з величезним болем у серці від усвідомлення того, що відбувається, особливо в останні чотири роки, між нашими країнами. І цей біль не тільки від того, що Росія на чолі з Путіним анексувала частину вашої території й убила кращих синів України, які склали свої голови у відстоюванні територіальної цілісності своєї Батьківщини, але ще й через те, що ми — росіяни — за цей час нічого не змогли зробити, щоб припинити це братовбивство, відновити територіальну цілісність України й відсторонити від влади божевільного диктатора, на чиїх руках кров сотень тисяч невинних людей, до того ж не тільки на території України! Так, нас, росіян, які проти політики Путіна стосовно Вашої Батьківщини й загалом світового співтовариства та власної країни, дуже мало, але я впевнений, що настануть ті часи, коли десятки мільйонів росіян схилять перед Вами свої голови й зі сльозами на очах та усвідомленням своєї неправоти, проситимуть пробачення за співучасть зі злочинним путінським режимом в убивствах своїх братів і сестер. Я впевнений, що Росія обов’язково звільниться від пут імперіалізму, комунізму, темряви й неуцтва й наші країни, як і колись, знову затоваришують, будуть розвиватися демократичним шляхом, збільшуватимуть людський і науковий потенціал, і обов’язково на паритетних засадах, партнерській рівноправності, суверенітеті й повазі одне до одного. Я не беруся гарантувати, що це чудове майбутнє настане вже завтра, але те, що воно неминуче, — це факт! З величезною повагою й любов’ю — росіянин, але в душі — Українець!
Катерина ПРІГОРЄВА (Москва, філолог):
— Уперше я опинилася в Києві наприкінці 80-х років — й одразу закохалася в неповторну атмосферу прадавнього міста, в його людей, історію, культуру, архітектуру. Тут живе найкраща інститутська подруга, названа сестра (Лілько, а раптом та прочитаєш, — привіт). Скільки разів я ходила Андріївським спуском, дихала повітрям Дніпра, Лаври... Упродовж без малого двох десятиліть, приїжджаючи сюди, я не відчувала ніякої різниці: ті самі люди, що в Москві, та само мова, усе близьке і зрозуміле. Ну, можливо, не так квапливо й метушливо — м’якіше, спокійніше й доброзичливіше.
Перші зміни в Україні відчула задовго до подій новітніх часів — у 2006-му. Саме тоді в Києві я зрозуміла: Україна не Росія. У цей час з’явилося щось принципово нове, те, чого немає в моїй країні. І річ не тільки в тім, що в розмовах оточуючих дедалі частіше звучала мова, — я її добре розумію, хоча й не розмовляю сама. Напевно, так почала формуватися та сама Свобода, яка (сподіваюся, тимчасово) не затребувана більшістю моїх співвітчизників. Підтвердженням того стала Революція Гідності.
Ціна, яку вам доводиться платити за свободу, висока: Небесна Сотня, Крим, Донбас... Свідком подій на Куликовому полі 2 травня 2014 року я була сама, приїхавши тоді вчергове в улюблену Одесу. Страшно, боляче, але ляльководам не вдалося досягти їхньої стратегічної мети: вільне місто вистояло, не допустило розколу, не перетворилося на чергову гарячу точку — «народну республіку».
Я щосили бажаю Україні миру і процвітання. І вірю, що колись настане такий час, коли на запитання, звідки я приїхала, мені не доведеться, виправдовуючись, казати: «Пробачте, але з Москви». Щоправда, у вас вистачає мудрості, щоб розуміти: чвари затівають не звичайні люди. Дякую вам! Я дуже сподіваюся, що колись ми зможемо знову розмовляти однією мовою й розуміти одне одного — нехай навіть я російською, а ви мовою.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото Олени-Лесі КОРАБЛЬОВОЇ.

Всі статті рубрики На головну