Укр | Рус
Дзюдо. Наймолодша в історії чемпіонка світу – українка! Верховний суд дозволив видавати паспорти старого зразка Четверо членів банди постануть перед судом за розбій і умисне вбивство на Київщині Україна накопичила у ПСГ 15,64 млрд куб. м газу Для американських військових розроблять електрошокові патрони Офіційний курс гривні встановлено на рівні 28,06 грн/долар ООС: бойовики 22 рази порушували режим припинення вогню Футбол. «Ворскла» грала гідно і досвід здобула. Як це сталося Футбол. «Динамо» задовольнилося нічиєю На кінофестиваль приїдуть відомі продюсери та актори Вимагала хабар за відміну перевірки аптеки Оголошено підозру іноземцю-втікачу, який на смерть збив дівчину Брак лікарів, комп'ютерної техніки та відсутність інтернет-зв'язку уповільнюють реформу Голова Верховної Ради України Андрій Парубій взяв участь у роботі круглого столу « Впровадження антикорупційних реформ в Україні» Делегація Європарламенту відвідала Маріуполь, Краматорськ та ознайомилася із ситуацією поблизу лінії зіткнення
Загрузка...
Голосування
Чи стежите ви за курсом валют?

Голосувати

Чи довіряєте ви українським банкам?

Голосувати

На вашу думку, який найкращий метод зберегти заощадження?

Голосувати

На що ви витрачаєте найбільшу частку місячного бюджету?

Голосувати

Чи вдається вам щомісяця заощаджувати?

Голосувати
На головну
16.05.2018

Свобода вартує дорого, але вона того вартує

Наталя ЯРЕМЕНКО

Москва напористо продовжує захищати інтереси проросійських ЗМІ в Україні. На п’ятому році війни вже мало кому треба доводити, що якщо кажуть: «російські мас-медіа», мають на увазі пропагандистські канали, які заточують на ненависть до всього неросійського, під «русским миром» припускають війну, під незнищенною «заклопотаністю й стурбованістю Москви чужими проблемами» — нову гібридну агресію. Але далеко не всі співають нові «духовні» гімни «пусть патриарх спит спокойно» і «путин — это Христос». Нове покоління вибирає свободу. І вже 13-річні виходять на антивоєнні акції із плакатами: «Мама говорила, что когда-то давно путин не был президентом» і «Мы хотим думать сами!».

Антивоєнні пікети в Єкатеринбурзі.

Тамара ЛУГОВИХ (Москва, викладач музики, волонтер Нємцова мосту):
— Так вийшло, що я ніколи не була в Україні, хоча об’їздила багато міст і країн. Але я знайома з багатьма українцями й українками, і всіх їх дуже люблю.
Дорогі українці, ви багато чого вчите нас, росіян! Хоча більшість моїх співгромадян збожеволіли і свято вірять пропаганді на росТБ про укрофашистів і бандерівців, історія не стоїть на місці.
Ви — волелюбний народ, і рано чи пізно, нехай і зробивши деяку кількість помилок, вийдете на правильний шлях. І проженете остаточно своїх злодіїв і корупціонерів, я впевнена. Український народ уже зробив свій вибір — жити серед цивілізованих держав і будувати демократію. Ви обов’язково переможете!
Я — волонтер Нємцова мосту. Борис захищав і підтримував Україну як тільки міг. Він збирав мітинги, стояв у пікетах проти війни з Україною, писав викривальні доповіді. Остання з них називалася «Путін. Війна», де Борис викривав «іхтамнєтов», доводячи фактами російську агресію, брехню держканалів про збитий малайзійський Boeing, знову-таки з фактами в руках. І Крим також. За день до виходу цієї доповіді Нємцова було підло вбито пострілами в спину під стінами Кремля... І тепер ми стоїмо й несемо вахту пам’яті Бориса, великого політика з людським обличчям. Він любив Росію, країну, а не державу. Він любив і Україну. Він взагалі людей любив... Якби він став президентом в 2000 році,.. Росія була б інша, Україна була б інша, світ був би інший... Я пам’ятаю його слова «Свобода вартує дорого!». На жаль, вони правильні. І Україна платить дорогу ціну за свою незалежність і свободу, втрачаючи кращих синів... І стає нацією, НАРОДОМ! У Росії все це ще попереду.
Путін не вічний, рано чи пізно цей морок розвіється. Гітлер теж звів з розуму одну з найрозвиненіших країн Європи. Не можуть зло й брехня правити бал нескінченно! І в Росії будуть зміни. Так само, як і Німеччина свого часу, Росія повинна пройти свій шлях покаяння і спокути. Але Німеччині допомогли вилікуватися зовнішні сили. А хто допоможе Росії? Ядерна кнопка зупиняє західних політиків від різких дій. Тому шлях буде довгий...
Дай, Боже, Україні сил вистояти проти путінізму! Я бажаю вам побудувати врешті-решт таку державу, де б добре жилося й вільно дихалося всім людям! Щоб збулося все те, за що загинула Небесна Сотня на Майдані, за що гинуть донині кращі сини України на сході. Щоб їх жертви не були даремні! І вам не можна зараз заспокоїтися і скласти руки! Боріться! Свобода вартує дорого, але вона того вартує!
Олександр МАТВЄЄВ (із Москви, програміст):
— Путін — не Росія!
У 2012 році свідомі росіяни, яким набрид путінський режим, вийшли на «Марш мільйонів» на Болотній площі в Москві під гаслом «За чесну владу! За Росію без Путіна!». Затримано кілька сотень людей. Багато кого незаконно засуджено. 5 травня 2018 року вже по всій Росії відбулося приблизно те саме з гаслом «Він нам не цар!». Затримано майже 1600 мирних протестувальників.
Між цими двома подіями минуло рівно шість років. За цей час у Росії відбулося багато обурливих подій, у тому числі війна з Україною та анексія Криму. Увесь цей час у Росії панували жорстока цензура й військова пропаганда. Але час показав, що, незважаючи на пропаганду, в Росії підросло покоління людей, які все розуміють і виходять на мітинги проти війни з Україною й путінського терору, проти диктатури й беззаконня. Це вселяє впевненість у тому, що незабаром путінському режиму прийде кінець і весь світ зітхне з полегшенням.
У той час, як путінський режим котиться до свого кінця, Україна з кожним роком дедалі більше долучається до цивілізованого світу. І розсудливі росіяни радіють за Україну. Здоровий глузд, як завжди, переможе! Успіхів тобі, Україно!
Андрій ПЛАКІН (Саратов, лікар):
— Хочу трішки поділитися своїми враженнями про Україну й людей, що там проживають. Першими емоціями від зустрічі з українцями було здивування. Це сталося в аеропорту Анталії у квітні 2014 року. Тоді вже сталися і події в Києві, і захоплення Криму. Група співробітників компанії, в якій я працював, з усієї Росії проходила реєстрацію на рейс до Москви. За іронією долі по сусідству вишикувалася черга до стійки реєстрації на рейс до Львова. І тривалий час ми повільно паралельно просувалися вперед. Я з інтересом спостерігав за людьми із сусідньої черги й зі своєї. Після всіх старань російського телебачення я очікував побачити в людях, що летіли до Львова, ознаки недоброзичливості, злості та чого завгодно. Але нічого цього я й близько не помітив, хоч як намагався. Це були звичайні люди: хтось утомлений, хтось веселий і відпочилий. Вони теж іноді кидали погляди в наш бік. Усі розуміли, що поруч іде реєстрація в Домодєдово. Багато хто з них дивилися з побоюванням і сторожкістю, ніби очікуючи підступу. Але ні грама якоїсь ненависті в їхніх очах не було. Ті, хто вилітав до Москви, мали вигляд інший. Їм було неважливо, що відбувається навколо. Кожен займався своєю справою: хтось, будучи напідпитку, жартував, хтось копирсався в телефоні, хтось просто дивився в одну точку. Тоді я з подивом подумав, що людяності й доброзичливості в очах людей, що стоять на реєстрацію до Львова, більше. У цьому я не раз переконувався пізніше, коли 2016 року подорожував Україною. Можна довго розповідати про чудові міста — Одесу й Київ, про чудову кухню, дуже смачні продукти, воду з Карпат, але хочу сказати про доброзичливість і гостинність українців. Незважаючи на те, скільки не-
приємностей завдала їм Росія, я не приховував, звідки приїхав, і жодного разу не відчув упередженого ставлення до себе. І насамкінець хочу сказати, що українці мені здалися добрішими, відкритішими, трохи наївними. Мені одразу пригадалися росіяни в пострадянські роки, коли люди ще не навчилися так брехати, обдурювати і красти. Жителі України ставляться до нас набагато краще, ніж ми цього заслуговуємо. І ще в Україні одразу відчуваєш, що люди — вільні. Це видно.
Дмитро ШЕВЧЕНКО (Москва—Перм, пілот цивільної авіації):
— Дорогі українці, брати й сестри! Моє коріння по батьківській лінії виходять з України. Бабуся — одеситка, а дід — львів’янин. Я активний і непримиренний борець із фашистським путінським режимом, за що останнього разу постраждав від цієї системи, провівши 48 годин у в’язниці за мітинг 5 травня й можу ще туди потрапити на триваліший строк. Але, незважаючи на це, продовжу свою боротьбу.
Пишу Вам це послання з величезним болем у серці від усвідомлення того, що відбувається, особливо в останні чотири роки, між нашими країнами. І цей біль не тільки від того, що Росія на чолі з Путіним анексувала частину вашої території й убила кращих синів України, які склали свої голови у відстоюванні територіальної цілісності своєї Батьківщини, але ще й через те, що ми — росіяни — за цей час нічого не змогли зробити, щоб припинити це братовбивство, відновити територіальну цілісність України й відсторонити від влади божевільного диктатора, на чиїх руках кров сотень тисяч невинних людей, до того ж не тільки на території України! Так, нас, росіян, які проти політики Путіна стосовно Вашої Батьківщини й загалом світового співтовариства та власної країни, дуже мало, але я впевнений, що настануть ті часи, коли десятки мільйонів росіян схилять перед Вами свої голови й зі сльозами на очах та усвідомленням своєї неправоти, проситимуть пробачення за співучасть зі злочинним путінським режимом в убивствах своїх братів і сестер. Я впевнений, що Росія обов’язково звільниться від пут імперіалізму, комунізму, темряви й неуцтва й наші країни, як і колись, знову затоваришують, будуть розвиватися демократичним шляхом, збільшуватимуть людський і науковий потенціал, і обов’язково на паритетних засадах, партнерській рівноправності, суверенітеті й повазі одне до одного. Я не беруся гарантувати, що це чудове майбутнє настане вже завтра, але те, що воно неминуче, — це факт! З величезною повагою й любов’ю — росіянин, але в душі — Українець!
Катерина ПРІГОРЄВА (Москва, філолог):
— Уперше я опинилася в Києві наприкінці 80-х років — й одразу закохалася в неповторну атмосферу прадавнього міста, в його людей, історію, культуру, архітектуру. Тут живе найкраща інститутська подруга, названа сестра (Лілько, а раптом та прочитаєш, — привіт). Скільки разів я ходила Андріївським спуском, дихала повітрям Дніпра, Лаври... Упродовж без малого двох десятиліть, приїжджаючи сюди, я не відчувала ніякої різниці: ті самі люди, що в Москві, та само мова, усе близьке і зрозуміле. Ну, можливо, не так квапливо й метушливо — м’якіше, спокійніше й доброзичливіше.
Перші зміни в Україні відчула задовго до подій новітніх часів — у 2006-му. Саме тоді в Києві я зрозуміла: Україна не Росія. У цей час з’явилося щось принципово нове, те, чого немає в моїй країні. І річ не тільки в тім, що в розмовах оточуючих дедалі частіше звучала мова, — я її добре розумію, хоча й не розмовляю сама. Напевно, так почала формуватися та сама Свобода, яка (сподіваюся, тимчасово) не затребувана більшістю моїх співвітчизників. Підтвердженням того стала Революція Гідності.
Ціна, яку вам доводиться платити за свободу, висока: Небесна Сотня, Крим, Донбас... Свідком подій на Куликовому полі 2 травня 2014 року я була сама, приїхавши тоді вчергове в улюблену Одесу. Страшно, боляче, але ляльководам не вдалося досягти їхньої стратегічної мети: вільне місто вистояло, не допустило розколу, не перетворилося на чергову гарячу точку — «народну республіку».
Я щосили бажаю Україні миру і процвітання. І вірю, що колись настане такий час, коли на запитання, звідки я приїхала, мені не доведеться, виправдовуючись, казати: «Пробачте, але з Москви». Щоправда, у вас вистачає мудрості, щоб розуміти: чвари затівають не звичайні люди. Дякую вам! Я дуже сподіваюся, що колись ми зможемо знову розмовляти однією мовою й розуміти одне одного — нехай навіть я російською, а ви мовою.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото Олени-Лесі КОРАБЛЬОВОЇ.

Всі статті рубрики На головну