Коли вирушав до Тибету, моя 80-літня мама повчала: «Ти ж там обов’язково сходи до Лами, може, підкаже якийсь корисний гриб... Забула назву, знаю, що починається ніби на «лі»... Кажуть, він від усіх-усіх хвороб. Може, тобі пощастить...».

Мені... пощастило двічі. Я побачив, де і як плекають цей унікальний гриб. У тибетській медицині він відомий як лінчжі (гриб безсмертя, по-нашому — трутовик лакований, перекладається як «той, що дає силу»). Вирощують його радгоспники із села Щастя, повіту Чушул, що за 40 хвилин їзди по автобану від столиці Тибету — Лхаси.

Але спочатку про зразково-показову сільськогосподарську зону. До речі, це база підготовки кадрів кількох тутешніх вишів — інституту тибетської медицини, сільськогосподарського та професійно-технічного інститутів. Центральний уряд вклав 2,1 мільярда юанів у будівництво інфраструктури цієї експериментальної зони з кластерами (теплицями, центром розведення культур, заводом з переробки органічних добрив та іншими проектами). Тут працюють 1386 селян. До приходу сюди 2012 року, як правило, вони не розкошували, перебивалися із тсампа (тибетського чаю) на рис, нині їхній середній дохід становить майже 6000 юанів. Подумалося: скільки ж лінчжі можна купити на цю суму?! Отож, наївне уявлення, що цей гриб росте десь високо-високо в Гімалаях під якимось райським кущем, було розбито в пух і прах. У теплицях, які займають сім гектарів, — 60 608 квадратних метрів! Звісно, під скляним дахом «кайфує» не лише цей «безсмертник», а й чимало менш відомих видів грибів, не кажучи вже про прірву лікарських трав та корінців.

Ось він, дивовижний і священний... тепличний гриб безсмертних!

 

Якщо ж перераховувати всі ті найменування культур, які вирощують на площі 1400 гектарів (шафран, ружа, мака, астрагал, дудник, кодонопсіс тощо), не вистачить і сторінки. Так от, лінчжі збирають-зрізають двічі на рік. Ціна в тутешньому магазинчику — тисяча юанів (майже 4000 гривень) за півкіло. В Україні на сайті Prom його пропонують придбати — увага(!) — за... 1050 гривень за упаковку 500 грамів. Як мовиться, дешевше за гриби! То хто кого дурить? Можна лишень уявити, що хрумають наші земляки, сподіваючись на... безсмертя!

До речі, коли ми гостювали у Щасті (його тут ще називають Чотири сезони) у господі Женюжан (матері двох хлопчиків десяти та дев’яти років), поцікавився: чи куштувала вона те, що вирощують її односельці, — лінчжі? Жінка заусміхалася і повідала свою історію. Раніше вони з чоловіком (Міма) бідували недалеко від цього місця, в селі Цайна, — у землянці, без газу, води. Чоловік порався біля яків... Особливо потерпали взимку. Ледве зводили кінці з кінцями. І немов на світ народилися, коли переїхали сюди, до Щастя. Двоповерховий будинок (120 квадратних метрів) уряд, як і іншим незаможним сім’ям, надав їм безплатно. Тепер тут, на 12 вулицях (за кількістю місяців у році, ну, люблять китайці символи) у 365(!) квартирах, мешкають 1310 осіб, з них 70 дітей. Тут є все — дитсадок, школа, газ, електрика, вода, Інтернет...

На вулиці у Щасті.

 

Так у краї реалізується амбітна програма боротьби з бідністю. У 2020 році в Тибеті бідність має канути в Лету... Принаймні, так трактують директиви Компартії.

Женюжан сидить у святковому національному вбранні у власній просторій вітальні. На величезній, розмальованій квітками скрині чекають нехитрі прості страви для нас, гостей, — картопля, відварене м’ясо яка, тсампа, солодощі. Поруч зі скринею — лави, килими, телевізор, роутер, на стіні — знімки авто. Її чоловік, Міма, вивчився тут на водія і тепер шоферує в радгоспі. Жінка не працює. Змушена вдома доглядати молодшого сина-інваліда. За нього щомісяця держава доплачує 1200 юанів. Загалом дохід сім’ї становить 10 тисяч юанів. Порівняно з тим, що вони мали колись, — це небо і земля.

Тобто Женюжан свій лінчжі, або «те, що дає силу», знайшла в Щасті...

Женюжан частує гостей.

 

***

У трьохсоттисячній гірській Лхасі (висота 3667 метрів над рівнем моря) — 22 довгожителі. Їм понад 100 літ. До 1949 року в Тибеті середня тривалість життя становила 36(!) років, нині — 68. На жаль, нам не вдалося поспілкуватися бодай з одним із них і поставити сакраментальне питання: секрет — у грибі? Проте ми побували в одному із двох у Лхасі будинків для людей похилого віку, який повністю утримує держава: вона вклала сюди 34 мільйони юанів. Кажуть, з 50 чоловік найстаршому тут 88 років.

Ми ж познайомилися з колоритним 82-річним Чампаучу. На відміну від інших своїх одноплемінників, які безтурботно й азартно грали в кості, чоловік медитував із молильним барабанчиком. У капелюсі, в окулярах, на пальцях — масивні золоті персні. Він — старожил, колишній одинак-селянин, опинився тут, коли виповнилося 68 років. У свої 78 одружився на тутешній жіночці — Тялу (їй 65 років), з тих пір і живуть в одній кімнаті.

Разом щодня ходять на каву, до буддійського храму, він — поруч, дорогою крутять вуличні барабани, палять у печах фіміамні трави і моляться.

— От ви питали про лінчжі... для нас із Тялу сила і здоров’я — це віра, — запевняє Чампаучу.

Чампаучу вірить не в магічність лінчжі, а в силу Будди.

 

Дозвілля тибетських пенсіонерів.

А що каже на це тибетська медицина, якій 3800 років(!)? При Лхаському дослідному інституті з тибетської медицини є спеціалізована лікарня, до речі, їй 322 роки. Так от, Імпа Цинтоді, заступник директора лікарні, посилаючись на древні трактати, зокрема працю «Чотири основи», вважає, що більшість болячок виникає через неправильне харчування. Шлунок на одну чверть має бути заповнений їжею, на дві чверті — водою, а четверта частина має залишатися порожньою. І жодний гриб не врятує, якщо ти нехтуватимеш цим правилом і марнуватимеш життя (йдеться саме про спосіб життя. Як тут не згадати мудрого Чампаучу?).

Отож, мамо, вибач, із грибом безсмертя лінчжі якось не склалося, питимемо чай-настій зі снігової хризантеми, теж, подейкують, зцілює, ставить на ноги і робить щасливим. Головне, вірити...

Віталій СУДДЯ.
Фото автора.

Київ — Лхаса.