Коли бачиш оголошення про розшук дитини, мимоволі стискається серце. У нашому великому і не завжди доброму світі з людиною може трапитись будь-що, а тим паче з малюком. Майже всі історії починаються однаково: пішов з дому і не повернувся. І, на жаль, далеко не всі закінчуються благополучно...
Мовою цифр
В Україні давно спостерігається позитивна тенденція: діти зникають рідше, а знаходять їх частіше. Наприклад, за статистикою 2007—2009 років, щомісячно у розшук оголошували близько 80 дітей. У 2013—2014 роках ця цифра зменшилася вдвічі: нині кримінальна міліція у справах дітей щомісячно відкриває в середньому 40 розшукових справ. 95% випадків зникнення — це втечі підлітків з дому. Набагато рідше викрадають на органи, у сексуальне рабство, для насильницьких дій чи заради «аксесуару» жебраків. Хоча кілька таких випадків щорічно приголомшують громадськість.
«Особливо запам’яталася пригода, яка сталася минулого року у Дніпропетровську. 15-літня дівчинка зранку пішла до репетитора з математики і не повернулась додому. Школярка вже тривалий час займалась із вчителькою, яка мешкала у сусідньому будинку. А цього разу ніби крізь землю провалилася... Прочесавши метр за метром маршрут, яким ішла дівчина, слідчі не виявили жодних слідів. Тільки пізніше слідство показало, що вона дісталась до під’їзду вчительки, але не дійшла до квартири. Поверхом нижче школярку помітив місцевий наркоман. Він її жорстоко вбив, а розчленоване тіло розвіз по сміттєвим бакам, — розповідає журналіст «Служби розшуку дітей» Надія Бондарчук. — Такі жахливі трагедії змушують аналізувати і ставити під сумнів кожне зникнення. Неможливо передбачити, з ким трапиться нещастя».
Хто і чому тікає
Переважно «губляться» підлітки 14—17 років, які тікають з дому з власної волі. Перехідний вік найнебезпечніший: перше кохання, неможливість знайти спільну мову з батьками, бажання самостійності... І далеко не завжди це — вихованці дитячих будинків, чада з неблагополучних родин або хулігани, які прогулюють школу, погано вчаться і сваряться з батьками. На практиці часто зникають підлітки зі звичайних благополучних родин. В такому віці навіть заборона піти на дискотеку чи відібрані особисті речі можуть викликати неймовірне обурення. Інколи причиною втечі стає навіть не конфлікт поколінь, а банальна нестача батьківської уваги.
— Підштовхнути дитину піти з дому можуть і складні життєві обставини, в яких вона відчуває психологічний чи матеріальний дискомфорт, — розповідає головний менеджер проектів Всеукраїнської громадської організації «Магнолія» Олена Письменна. — Бажаючи «насолити предкам», діти коять багато дурниць. Однак початкові плани недосвідчених підлітків «помститися» може відкоригувати сувора, а іноді дуже жорстока реальність: зрештою втікачі можуть опинитись на межі життя і смерті...
Сподівайтеся на краще, але страхуйтеся
Пошуком зниклих неповнолітніх в Україні займається кримінальна міліція у справах дітей. Підхід до розшуку кардинально змінився у 2011-му після жахливої історії у Севастополі. 4 січня 10-літня Анастасія Балябіна і 11-річна Тетяна Мізіна пішли гуляти і безслідно зникли. Дівчат шукали родичі, знайомі, волонтери, але керівники міліції чомусь запевняли, що для хвилювання немає причин: діти погуляють і повернуться. Лише через три тижні понівечені тіла пізнього вечора перехожа знайшла на сміттєзвалищі на околиці спального району Севастополя. Після цього випадку влада прийняла постанову про відкриття справи про вбивство (за статтею 115 Кримінального кодексу України!) у перший же день зникнення дитини. Навіть якщо батьки впевнені, що чадо втекло до приятелів чи вирішило налякати близьких. Такий крок дає змогу задіяти всі оперативні можливості, підрозділи і сили для пошуку.
Правоохоронці запевняють: що скоріше починається розшук, то скоріше знаходиться дитина. І справді, 85% дітей знаходять у першу добу після зникнення, якщо батьки оперативно звертаються до правоохоронних органів. «З кожною добою зростає ризик потенційно небезпечних «зв’язків вулиці», — пояснює Надія Бондарчук. — Якщо дитина зникла, не чекайте, не шукайте самостійно — одразу звертайтеся до міліції. Завжди сподівайтеся на краще, але страхуйтесь і думайте про найгірше! Бо інколи врятувати життя може навіть хвилина!»
Немає правила «трьох діб»
Якщо дитина зникла, насамперед обдзвоніть знайомих, родичів, учителів, однокласників, друзів — усіх, хто може знати, де чадо. Зверніться у бюро реєстрації нещасних випадків, у довідкову «Швидкої допомоги», міські лікарні і з’ясуйте, чи не було за останні години пацієнтів зі схожими прикметами. Отримавши скрізь заперечну відповідь, пройдіть коло по кімнаті і запитайте себе: «Я знаю, де моя дитина?» Якщо єдиний варіант відповіді: «Ні», — негайно викликайте міліцію. Одночасно з номером «102» не завадить набрати 116 000 — гарячу лінію з питань розшуку зниклих безвісти дітей. У цій громадській організації підкажуть, як діяти далі. Приготуйте фотографію та документи дитини. Згадайте, у що вона була одягнена і які речі мала із собою. На запитання правоохоронців відповідайте правдиво: не приховуйте інформацію про підозрілих друзів дитини, погані звички, конфлікти у школі та вдома. Не завадить перевірити й соціальні мережі — діти часто обмінюються намірами в Інтернеті.
«Пам’ятайте, заяву повинні прийняти у будь-якому відділку міліції відразу. Немає правила про норму «трьох днів», — наголошує юрист у галузі захисту сім’ї та дітей Олег Огородник. — Якщо міліція відмовляється приїжджати на виклик, ідіть у найближчий райвідділ. У довільній формі напишіть на ім’я начальника заяву з проханням допомогти у пошуку. Обов’язково впишіть усі відомі вам обставини зникнення дитини та додайте до заяви декілька її фотографій. Вимагайте у чергового райвідділу назватися, зареєструвати заяву у книзі реєстрації і дати вам вхідний номер заяви. Якщо у міліції ставляться до вас неуважно — сміливо звертайтеся до прокуратури! Також слід пам’ятати, що згідно з законом України про міліцію розшук дитини безплатний».
Після прийняття заяви слідчо-оперативна група починає роботу. Міліціонери перевіряють знайомих, прилеглу територію, можуть відслідковувати шлях по мобільному телефону. «Часто батьки забирають мобільний у покарання, — каже Олена Письменна. — Даремно. Це «радар», за яким можна встановити місцеперебування дитини».
Продовження читайте у наступній «Сім’ї».
