Коли говоримо про Революцію Гідності, підсвідомо чи свідомо завжди маємо на увазі, що тоді, в 2013-му, люди вийшли на холодні вулиці рідних міст щоб відстояти своє європейське майбутнє. Майбутнє в цивілізованому, вільному світі. І міжнародна спільнота дала тоді чіткий сигнал, що наше місце саме там, а не на околицях Російської імперії.
На Майдані було багато іноземців. Вони допомагали фінансово, підтримували дух українців в їхній боротьбі. У ті дні люди з різних країн світу переживали разом із нами і найбільш піднесені моменти Майдану, і, на жаль, найтрагічніші його миті. Вони покидали рідні комфортні та захищені оселі, щоб під відкритим небом боротися за справедливість пліч-о-пліч з українцями.
Серед них був і Ніл Джеймс Спайсер із Великої Британії. Свої враження і спогади про Революцію Гідності він видав у формі щоденника «Дух Майдану», який цілком справедливо можна назвати фотоальбомом. У себе вдома пан Спайсер працює в Лондонському університеті, й уперше в нашій країні побував у рамках свого дослідницького проекту про охорону здоров’я в Україні. Каже, що цей епізод змінив його життя, бо саме тут зустрів майбутню дружину. Нині подружжя виховує доньку, тож Н.Дж. Спайсер наголошує, що має «глибокий зв’язок з Україною».
«Уперше летів сюди в лютому 2006 року, — пригадує він. — Пам’ятаю засніжений пейзаж під час посадки літака. Це було моє перше відрядження в Україну, я трохи хвилювався й водночас з нетерпінням чекав знайомства з країною, яку відвідали відносно небагато британців». Загалом, із слів пана Спайсера складається враження, що нашу країну не дуже добре розуміють на Заході. «Коли я навчався в школі, Україна була частиною Радянського Союзу, і тому деякі люди інколи плутали її з Росією, — каже. — Особисто я став звертати більше уваги на новини з України після Помаранчевої революції. Здається, саме тоді вона стала більш відома людям».
«Був лютий 2014-го — останній тиждень влади Януковича, — розповідає Ніл Джеймс Спайсер. — Моя дружина, донька і я приїхали до Києва під час доньчиних канікул, щоб тихо і спокійно провести час із родиною. Ми хотіли відвідати наметове містечко, але я не думав, що стану свідком настільки драматичних подій. Ми приєдналися до мирної демонстрації перед парламентом. Тоді міліція закидала нашу групу протестувальників гранатами з даху (на вулиці Інститутській). Після того ми з родиною стали носити ліки та їжу для наметового містечка».
«Фотографія — це моє хобі, — продовжує розповідь британець. — Хотів би, щоб це стало моєю професією, але краще робитиму цікаві знімки в рамках хобі, ніж нудні фото в рамках професії. Професійні фотографи, які були на Майдані, задокументували шокуюче полум’яне насильство. Мене приваблювало наметове містечко. Я бачив надзвичайну атмосферу — надію, доброту, витривалість і сміливість. Незважаючи на хаос і невідомість, я бачив багато доброти і порядності. Пам’ятаю, як протестувальник із закопченим обличчям і саморобним щитом довго і щиро вибачався перед бабусею з маленьким букетиком квітів, який вона принесла до місця, де загинув один з учасників Революції Гідності, за те, що випадково штовхнув її. Намагався задокументувати саме такі сцени. Я зробив цю книгу фотографій і написав про те, що бачив, щоб надати сенс тому, що пережив, і тому, що стало для мене дуже глибоким і вражаючим досвідом. А ще зробив це тому, бо пишався, що взяв маленьку участь у цих подіях».
Нині у Великій Британії тема війни в Україні майже забута, — ділиться враженнями пан Спайсер. «Інколи мене запитують, що відбувається, бо тепер про це з’являється менше новин, і коли я відповідаю, що на сході України все ще йдуть бойові дії, люди дивуються, — каже він. — Я дізнаюся про останні події від моєї української родини, і для них це, звісно, дуже болюча тема. У Британії ми створили власні проблеми з Брекзитом, і тепер більшість моїх співвітчизників хвилює саме це. Іронія в тому, що люди тут намагаються послабити зв’язки з Європою, тоді як Майдан почався через те, що українці хотіли стати ближче до Європи. Особисто я не розумію, чому моя країна хоче ізолювати себе». Однак нині у британському ефірі багато новин про втручання Росії у внутрішню політику США та Великої Британії. На думку чоловіка, події на Майдані та війна в Україні відкрили очі Заходу на плани Росії.
Поцікавилася, чи хотів би щось змінити Ніл Джеймс Спайсер як людина і як фотограф, якби була можливість повернути час. «Це складне питання, — каже він. — Ми приносили їжу та ліки для Майдану і допомагали на польовій кухні. І я опублікував фотокнигу і фото на моєму сайті. Хотів би сказати, що я прагнув більше допомогти протестувальникам і зробити більше вражаючих фотографій ближче до основних подій. Але тоді було дуже страшно — я був на відстані десяти метрів від молодого протестувальника, якого застрелив снайпер. Я хотів допомагати людям і документувати важливі події, але водночас було дуже страшно за мою родину».
Майдан спричинив багато змін в Україні, переконаний мій співрозмовник. На його думку, Україна стала відкритіша до відвідувачів і до інших культур. Поліція і система охорони здоров’я зазнали позитивних змін і стали більш відкриті і підзвітні. Українці тепер можуть подорожувати до Європи за простішою схемою... «Деякі люди вважають, що зміни відбуваються повільніше, ніж хочеться, і ставляться до ситуації з нетерпінням, — підкреслює Н.Дж. Спайсер. — Але, думаю, ви рухаєтеся в правильному напрямку — тоді як ми у Великій Британії рухаємося в не-правильному через Брекзит».
Коли миті оживають
Фотографія — лише хобі для Ніла Джеймса Спайсера. На Майдані йому цікаво було працювати саме з людьми. Альбом, який британець видав власним коштом, відтворює не так навіть події, як просто дії, які відбувалися в наметовому містечку. Щоденне буденне життя, якщо його можна назвати таким. Ось люди в масках мітингують на вулицях столиці, від них відгородилися щитами правоохоронці, жінка, яка формує порції для того, щоб мітингувальники могли підкріпитися нехитрим харчем, молоді хлопці готують запалювальні суміші, середмістя тоне в чорних хмарах диму...
Гортаєш фотоальбом — і всі ці миті оживають. А ось біля змайстрованої з того, що було під руками, барикади знайоме обличчя. Це народний депутат другого скликання Євген Лупаков. Знімки в альбомі подано без підпису. Лише окремі тексти, які передають почуття і настрій автора. Чому з десятків тисяч тих, хто був на Майдані, він закарбував саме цю людину? Чому вибрав саме це фото серед багатьох інших для того, щоб включити до свого альбому? Нині це загадка. Достеменно відомо тільки те, що особисто ці люди й досі не знайомі.
Капітан першого рангу у відставці Євген Лупаков пройшов Майдан від першого і до останнього дня. Але відомо, що колишніх військових не буває. І досі чоловік веде свою боротьбу за незалежність. У рамках діяльності громадської організації «Соловецьке братство», наприклад, бере активну участь у допомозі військовим, які на передовій боронять кордони нашої країни. Упродовж багатьох останніх років організовує поїздки для активістів, студентів українських вишів та ліцеїстів-богунівців в історичні місця, де точилися бої козаків Виговського з московським військом, повстанців і вояків УНР з більшовиками та упівців за нашу незалежність. Його лекції не залишають байдужими ані молодь, ані дослідників історії. Євген Лупаков разом із дружиною Ніною виховали трьох доньок — офіцерів ЗСУ. Дві з них мають звання підполковник.
Сторінку Революції Гідності перегорнуто. Нині вона стала історією. Історією про кожного в ній. Таких історій сотні тисяч. Це ті маленькі пікселі, з яких вималювалася ще одна красива і трагічна перемога нашого народу.
Надія СМІЯН.
Фото Ніла Джеймса СПАЙСЕРА.
