Ця бюрократична тяганина триває не один рік. Хоч за законом і по-людському проблема розв’язується протягом дня

Почалося все з бажання підприємця Катерини Мукомелець поліпшити дозвілля молоді у рідному містечку Лисянка. Аби здійснити свій задум, жінка вирішила взяти в оренду занедбаний літній танцювальний майданчик, розташований на мальовничому березі річки. Треба сказати, що тогочасні владці відразу пішли їй назустріч.

Насамперед тому, що цей «об’єкт культури» жодних прибутків бюджетові не давав. Навпаки, забетонована місцина з облупленою сценою просто неба часто-густо використовувалася лисянськими парубками для розборів й додавала клопоту чиновникам та міліції. А тут, взявши на себе відповідальність за роботу танцмайданчика, а отже, й дотримання правопорядку, підприємець не тільки наведе лад, а ще й гроші платитиме, поповнюючи місцеву казну...
Наприкінці грудня 2006 року, як зафіксовано в офіційних документах, «Лисянською районною радою було укладено договір з ФОП Мукомелець К. С. щодо оренди нею майданчика вартістю 9 822 гривні строком на 20 років».
Згодом підприємець збагнула, що одного літнього танцмайданчика недостатньо, аби урізноманітнити дозвілля молодих земляків. Потрібне було гарне приміщення, де б хлопці та дівчата проводили свій час в осінньо-зимовий період. Так народилася ідея клубу-кафе.
«Це має бути культурний молодіжний заклад, — написала Катерина Мукомелець у заяві голові районної ради, — де можна не тільки потанцювати, а й поспілкуватися за чашкою чаю або кави, послухати сучасні мелодії. Для дітей шкільного віку буде організовуватися безалкогольне дозвілля, відзначення днів народження, свят тощо».
Після розгляду на сесії районної ради поданої заяви Катерина Мукомолець отримала письмову згоду на будівництво капітальної споруди на місці танцмайданчика.
Окрилена підтримкою депутатів та органу місцевого самоврядування, вона з ентузіазмом взялася до роботи. Через певний час затишне приміщення з гарним оформленням готове було прийняти перших відвідувачів. Коштувало це наполегливій жінці майже 150 тисяч гривень. Проте Катерина Сергіївна грошей не шкодувала. Сподівалася, що з часом її клуб-кафе стане улюбленим місцем відпочинку й усі її витрати окупляться.
Та не так сталося, як гадалося. Допоки велося будівництво об’єкта, який в офіційних документах ще значився як літній танцювальний майданчик, трапилося непередбачуване. Одне за одним закривалися навіть невеликі підприємства, що працювали у райцентрі. Молодь масово почала залишати рідну Лисянку. Роботи у містечку не було і не передбачалося. Великі міста були далеко. Тому одні рушили на заробітки до Києва, інші — за кордон. Дорослих відвідувачів закладу ставало дедалі менше. Не було надії й на шкільну молодь, заходи для якої організовувались навчальними закладами та райвідділом культури.
Що робити? Катерина Сергіївна зважила всі «за» і «проти» й прийшла до висновку, що тільки перепрофілювання закладу може врятувати ситуацію. Адже далі, за відсутності відвідувачів та прибутку, щомісяця сплачувати за оренду і за землю майже дві тисячі гривень — це абсурд. Такого тягаря не витримає її сімейний бюджет.
Проте, згідно з умовами договору, використовувати танцювальний майданчик орендар мав без зміни його цільового призначення. І тут підприємець звернула увагу на те, що в угоді передбачалася оренда з правом викупу. А викупивши приміщення і ставши його законним власником, вона змогла б розпоряджатися ним на свій розсуд.
Катерина Мукомелець звернулася до районної ради з заявою щодо приватизації об’єкта. Було це в 2011 році.
Заяву ту розглянули на сесії районної ради і... не задовольнили її. Тодішній голова районної ради Анатолій Лисичкін повідомив про це заявника лаконічно: депутати не підтримали заяви. Чому? Тут можна було лише здогадуватися. З приходом до влади режим Януковича пішов у наступ на дрібних підприємців шляхом непомірного податкового тиску, реєстрацій — перереєстрацій, відкритих «наїздів» тощо. Це відчула на собі й Катерина Мукомелець.
Удруге орендар звернулася із заявою до районної ради аж у лютому 2018 року. Однак звернення Мукомелець навіть не розглянули на комісії райради. Натомість зіслалися на «вердикт» відділу культури Лисянської РДА, на балансі якого перебуває «танцювальний майданчик», що, мовляв, приватизація об’єкта недоцільна, і вносити його у план приватизації на 2018 рік, звісно, також немає сенсу.
На запитання кореспондента, чому відповідна комісія районної ради не розглянула згідно із законом заяву Мукомелець, завідувач відділу комунального майна райради Володимир Ільченко пред’явив протокол засідання комісії від... 5 травня 2018 року. Це тоді, коли звернення Мукомелець надійшло до районної ради 2 лютого!
«Оперативність» своїх колег Ільченко пояснив своєрідно. Мовляв, 2 травня 2018 року до райради надійшов відповідний запит журналіста. На нього треба було дати відповідь. Ось і зібрали засідання комісії. Потому, виходить, і протокол нашвидкуруч склали.
Халатне ставлення лисянських посадовців до своїх обов’язків та людських інтересів пояснює, чому в райраді і по сьогодні не звернули уваги на те, що колишнього танцювального майданчика... давно вже немає. Йдеться про новий об’єкт, в який вклала свої кошти підприємець. Між тим Цивільний кодекс України передбачає, що в разі поліпшення орендарем умов утримуваного об’єкта, що збільшило його вартість від вартості балансової на суму понад 25 відсотків, орендар, окрім всього іншого, має першочергове право на його придбання в разі відчуження. Однак саме такого повороту подій вперто уникають у Лисянці.
Шукаючи захисту своїх законних прав, Катерина Сергіївна звернулася до начальника Лисянського відділу Звенигородської місцевої прокуратури і отримала таку відповідь:
«Роз’яснюю, що відповідно до статті 19 Конституції України органи прокуратури, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 (далі — закон) істотно змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури. Так, на підставі положень пункту I розділу XIII закону прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами здійснюється органами прокуратури виключно у формі представництва інтересів громадян або держави в суді за наявності для цього підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального законодавства».
З цього усього можна зрозуміти лиш одне: підстав для захисту в суді інтересів і прав громадянки Катерини Мукомелець прокуратурою не вбачається. Проте пан прокурор не позбавляє її надії, повідомляючи, що «статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». От лише не повідомив правоохоронець, чи виграв хто судову справу, оскаржуючи рішення, дії та бездіяльність чиновників.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ, Лідія ЛІСОВА.

Черкаська область.