Місцеві ЗМІ так званої «ДНР» із захопленням повідомляли, що в Горлівці на концерні «Стирол» запущено виробництво. Це обіцяло великі перспективи, оскільки «Стирол» був найбільшим підприємством не лише Донбасу, а й усієї України. Варто лише сказати, що він виробляв до трьох відсотків світового виробництва аміаку, карбаміду, селітри й приносив у бюджет області 40 відсотків коштів.
Після захоплення Горлівки проросійськими сепаратистами виробництво на «Стиролі» було припинено, оскільки він опинився на лінії фронту та й до того ж відвантаження готової основної продукції здійснювалося аміакопроводом Тольятті—Горлівка—Одеса, частина якого перебувала в районі бойових дій. Та й поставки деяких видів сировини теж припинилися. Оскільки основна частина продукції «Стиролу» через Одеський припортовий завод ішла на експорт, дівати її стало нікуди.
Повідомлення про пуск хімічного гіганта вселило горлівчанам оптимізм, тому що на ньому були зайняті понад чотири тисячі городян. Після захоплення підприємства сепаратистами багато працівників розбіглися. Сьогодні на чолі концерну поставлено... колишнього начальника пошти. У людей, що залишилися, види на роботу й зарплату виявилися примарними. Запустити виробництво запустили, але зовсім не те, де працювали основна маса людей, а лише допоміжні цехи, що випускають пластмасовий посуд: стаканчики, виделки, ложки, тарілки та інше кухонне начиння. Звісно, продукція ця теж потрібна, але якщо в людей немає роботи й зарплати, то за що купувати їжу і що класти в ті тарілки? До того ж і на полях «ДНР» не вродило: як повідомляв тутешній «міністр», нині врожай на 42 відсотки нижче за торішній. Кажуть, добрив обмаль внесли. І це зрозуміло, адже своїх немає, а купувати деінде занадто накладно.
Але це ще, як мовиться, півбіди. Знаючі люди вважають, що запустити виробництво взагалі буде проблематично. До того ж воно перебуває на лінії розмежування й будь-який навіть сліпий снаряд може вивести з ладу технологічну лінію. До того ж, як відомо, будь-яка промислова потужність, як і всі ненаселені будинки, а хімічна особливо, швидко іржавіє і робиться непридатною. Горлівський «Стирол», що простоює чотири роки, теж не виняток, він повільно, але неухильно гине.
Михайло ШАГІН.
Мал. автора.
Донецьк.
