Було таке сподівання, що села й селища, розташовані поряд із містами обласного значення, першими завершать процес об’єднання в громади, отримають покращені бюджети і заживуть так, як благополучні передмістя Європи. Але чи то міста не виявляють бажання розширювати околиці, чи то околиці не поспішають втрачати автономність... Словом, жодна з «гір», за винятком олександрійських селищ — колишнього Димитрового (нинішнього Олександрійського) та Пантаївки, до «Магомета» на Кіровоградщині поки що не рушила.
Птахофабрика, яка починає відроджуватись, — надія, але не єдина, Вільного.
Школярі Іван Іванов і Нікіта Польовий.
Не птахофабрикою єдиною
Приміром, Вільне Кіровоградського району, хоч і розташоване за десять кілометрів від обласного центру, досі не отримувало відповідних пропозицій від Кропивницького. Щоправда, Соколівське, котрому написано на роду бути центром заможної громади (запорукою цього є розташування на території ОТГ великої кількості рентабельних промислових підприємств), готове прийняти сусідів. До речі, свого часу Вільне вже входило до Соколівської (тоді) селищної ради. Останні ж десятиліття воно впевнено виживало за рахунок бюджетних дотацій, адже землі-годувальниці навколо села з майже тисячним населенням усього 1200 гектарів. А підприємств, від яких залежать власні надходження, аж... одне — птахофабрика. Та от біда, останні кілька років вона простояла, і лише нині тут відбуваються якісь ледве вловимі зміни на краще. Керівництво (а менеджерів, чи то пак — власників, тут вистачає — і з Києва, і з Галичини...) вирішило повернутися на круги своя і посадило в клітки перший пташник. Це всього 46 тисяч голів птиці, а колись же тут тримали 850 тисяч курей. Утім, і це краще, ніж нічого, бо тепер у мешканців села є можливість працевлаштуватися на роботах із підготовки фабрики до повноцінного запуску.
Словом, промислова опора у Вільного слабенька, але вже згадана наближеність до міста з його економічним потенціалом дає селу певні переваги. Приміром, у питаннях того ж працевлаштування. Щоранку кожного буднього дня три автобуси від різних фірм приїздять, щоб забрати мешканців села, своїх працівників, на роботу. Приміром, ТОВ «Кіровоградпостач» (виробництво етилового спирту та іншої органічної хімічної продукції) платить їм добрі гроші, гарантує соціальний пакет...
Сільський голова Сергій Новохатський (на знімку) каже, що тільки цілковитий нероба сидить у Вільному без діла й виживає за рахунок батьківської пенсії. Робота є. І перспектива у села, переконаний Сергій Миколайович, теж є. Хоча основні демографічні показники тут дуже невтішні (торік 21 людина померла, п’ять дітей народилося), кількість населення залишається відносно сталою за рахунок переселенців з інших сіл і навіть із Кропивницького.
Завдання на завтра
— Останні кілька років ми активно виділяли бюджетні кошти на благоустрій, — розповідає сільський керівник. — У 2016-му поклали тисячу квадратних метрів асфальту (для Вільного, всю територію якого можна оглянути з порога сільської ради і чий бюджет не дотягує до мільйона гривень, — це велика ділянка роботи). Освітили центральну вулицю (30 ліхтарів). Минулого року постелили ще 1350 метрів асфальту і вже повністю завершили проект нічного освітлення. Крім того, придбали меблі в садочок, посуд для школи, поставили вікна-двері, виділяли субвенцію для Будинку культури й дошкільного закладу, забезпечували дітей харчуванням...
...Утім, щонайменше одну серйозну проблему Вільному самотужки з місця не зрушити. Йдеться про забезпечення села безперебійним водопостачанням. Холодної пори у людей вода є цілодобово, а влітку, коли джерела міліють, на другі поверхи будинків (мешканці 116 квартир, свого часу виділених для працівників племптахорадгоспу «Кіровський», живуть фактично як городяни — без власного господарства, городів під хатою і криниць на подвір’ї) вода не доходить. Резервну свердловину за селом розвідано, та реально перевірити її можна буде лише після запуску. Але на забезпечення функціонування свердловини, мереж водогону і водовідведення потрібні великі гроші — загалом понад 11 мільйонів гривень. Розрахунок — на дотацію з обласного бюджету. А оскільки з тією ж проблемою давно зіткнулися Шостаківка, Івано-Благодатне, Соколівське, Степове, уже завтра до власного краника Вільне зможе підійти, тільки якщо заручиться доброю підтримкою. Наприклад, у депутатському корпусі.
Але... Є у Вільного завтрашній день. Звичайно, якість життя людей залежатиме від того, як працюватимуть у селі соціальні, комунальні, виробничі проекти. І від вибору сателіта. Кропивницький чи Соколівське? Мабуть, у 2019-му на це запитання доведеться дати конкретну відповідь.
— Ми вже опитували людей два роки тому. Вони висловлювалися за Кропивницький, — пояснює логіку, якою керуються мешканці, Новохатський. — Щоб доїхати до Соколівського, нам однак потрібно спершу їхати в обласний центр. А потім пересідати на інший автобус. Та й звично вже якось орієнтуватися на місто. Там ринок, магазини, вокзали... Там — усе. Думаю, до Нового року знову винесемо це питання на сесію. А я спробую ще раз зустрітися з міським головою Кропивницького Андрієм Райковичем... Соколівське ж обов’язково пропонуватимемо людям як варіант. Має бути паритетний вибір.
...Тим часом навіть вільненські школярі звично вважають себе городянами. Приміром, семикласники Нікіта Польовий та Іван Іванов, котрі в місті бувають мало не щодня. Ще б пак, маршрутка починає їздити о шостій ранку і курсує в середньому з інтервалом у півтори години до двадцятої. Польовий, крім того, як і багато міських дітей, чотири рази на тиждень займається футболом у дитячій команді «Зірочка».
Тож Вільне уже давно, і без адміністративних рішень, приросло до Кропивницького. Втім, як і Соколівське, Черняхівка чи Степове...
Фото Івана КОРЗУНА.
Підготували журналіст Олег ШВЕРНЕНКО і власний кореспондент «Голосу України» в Кіровоградській області Петро МЕЛЬНИК
