І сталося все це завдяки тогочасній конституції. А точніше — документу, за яким не одне століття жила Україна. Статут Великого князівства Литовського визначав не тільки державний устрій, а й права та обов’язки влади різних рівнів, а головне — усіх громадян. Створений ще у ХІV столітті, документ був одним із найдемократичніших не тільки для тих часів. Досі основні його положення працюють у багатьох конституціях європейських країн.

Серед них не була виключенням та залишається й Україна. До 1793—1795 років це був основний документ, який визначав права та обов’язки держави і її громадян. Після того як Україну включили до складу Російської імперії, статут мав би втратити свій офіційний статус. Проте монархічна Росія не могла запропонувати свою конституцію, бо її у неї просто не було. Тому деякі положення статуту продовжували діяти в Україні, і загарбницькій імперії довелося з цим миритися. Зокрема, до середини ХІХ століття в Україні діяв магістрат, який був закладений саме Литовським статутом. Він також визначав діяльність судової гілки. А головне, що кожен громадянин, незалежно від того, багатий він чи бідний, яку соціальну нішу посідає у суспільстві, мав право на захист у суді. Українці мали право на адвокатський захист навіть тоді, коли в Росії такої інституції просто не існувало.

На підтвердження того, що Литовський статут продовжував діяти і за часів імперії, стало те, що він офіційно видавався в державі. Один із екземплярів його днями представили глядачам в експозиції, присвяченій святкуванню Дня Конституції.

Видання 1811 року стало одним із останніх. Після польського повстання у 1863 році, котре всерйоз похитнуло стовпи імперії, Росія почала жорстко придушувати всі паростки демократії. Тоді ж було заборонено і Литовський статут.

Але історична пам’ять про демократичні засади державного будівництва, котре діяло в Україні не одне століття, ще довго не згасала.

— Далеко не всі знають, що європейські документи, які визначали будівництво і діяльність держави, відкривали доволі широкі можливості для тогочасних політиків і в Україні, — розповів науковий співробітник музею, історик і краєзнавець Сергій Єсюнін. — Так, пан Яблуновський, котрий володів Ляхівцями та іншими селами у нинішньому Білогірському районі, балотувався на посаду... короля Речі Посполитої. Адже ця посада була виборною. Цікаво, що до перемоги йому залишалося не так уже й багато. Але політичні інтриги та різні домовленості діяли тоді, як і тепер. Тож шляхтичу з Поділля не вдалося посісти такий високий пост.

Чимало постулатів із Литовського статуту лягло в основу конституцій європейських країн. Та й сучасна Конституція України не позбавлена його впливу. Зокрема, одним із найважливіших положень Литовського статуту стало те, що він проголошував для громадян широкий спектр свобод — думки, віросповідання, життя врешті-решт.

Щоправда, Україні знадобилося чимало часу, доки було написано і затверджено сучасний документ незалежної держави. Першими кроками на цьому шляху стали універсали УНР. Як створювалися символи української державності, хто брав участь у розробці різних державотворчих документів та конституцій, якими шляхами довелось пройти українській демократії — про все це можна дізнатись із документів та матеріалів, представлених на виставці в Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї.

Хмельницький.