Окупований Донецьк. Молода продавчиня, зовсім мені не знайома, каже:
— Вибирайте. Уся городина гарна, свіжа, поставляють нам із Луганська.
Я засміялася:
— А що, свого немає, що ми городину поставляємо із сусідньої братньої риспубліки?
Вона посміхається:
— Я сама в шоку. Дві різні держави й кордон між нами. Смішно. Митниця. Розмитнення. Зовнішньоекономічна діяльність. Торгівля між сусідніми державами. Дожили. А ви чули, що свято в нас у неділю? День машинобудівника... Якого машинобудівника? У нас що, ще промисловість залишилася? Я ось усіх запитую. Мені ще ніхто не сказав, що вона є.
Кажу:
— Я не знаю.
Продавчиня:
— Так свято ж буде, концерт, зірки приїжджають... Як вам?
Кажу:
— Ось такий обман. Добре, хто розуміє. Але ведуться ж більшість на це. Вірять, що риспубліка розбудовується.
Вона:
— Так і є. А ви дивилися, хто до нас приїжджає?
Відповідаю:
— Ні, не цікавилася.
Продавчиня:
— Мабуть, баби зовсім зголодніли, що на такі заходи приїжджають. Пєвічкі. Уявіть: Аніта Цой і якась Клава.
Я розсміялася:
— «Клава»? Це ім’я загальне? У сенсі — «дурка»?
Тепер засміялася вона:
— Нє-є. Насправді Клава. «Клава Кока». Як вам ім’я? Це точно під дозою таке ім’я собі придумала. Ко-ка. Так низько впасти! Хто до нас приїжджає? Це жах. Завели вони мене. Нервова я. Фух-х. Так ще буде нагородження працівників машинобудівної промисловості. Стільки піни напустять, щоб правди не було видно.
Я як Еллочка Людожерка сказала: «Хо-хо».
Вона продовжила:
— З «лнр» торгуємо... Натомість з України людям нічого ввезти не можна. Усе в них під контролем. Усі сумки перенюхають, перемацають. Моя мама-пенсіонерка заїжджала з України, гривні в Кураховому зняла з картки й поверталася. Намалювала таку картину. Їй на блокпосту розповіли. Ви ж знаєте, що з України не можна завозити свинину й продукти, що її містять. І ось тому якась жінка купила палочку Махана. До складу якого свинина ну точно не входить. Думала, пропустять без проблем. Але ні.
«Деенерівець» побачив ковбасу і, мабуть, слиною вдавився. Незважаючи на те, що на етикетці була написана назва, він викликав фахівця з «ветеринарно-санітарного контролю», там вагончик стоїть з такою назвою. Так цю жінку протримали три години для проходження її особистою палкою ковбаси... карантину. Карантину для палочки ковбаски! Мабуть, думали, що тітка не витримає три години й покине свою ковбасу. От просто не витримає, залишить її й піде. Махне рукою й по всьому. Ага, щас-с. Тітка виявилася — кремінь! Матюкалася там усі три години, бухтіла на них, бухтіла. Але дочекалася. Час минув. Ковбаса витримала карантин і тітка витримала карантин своєї ковбаси. Забрала вона, щаслива, свою ковбасу й поїхала.
А фахівці з ветеринарного нагляду медитували на ту ковбаску, нюхали, нюхали. Уже, напевно, звикли до неї за три години, як до рідної. Очима вже кілька разів її з’їли. Але тут, хоп-па, ваш час минув... І тітка забрала свою ковбасу собі в сумку. Ось він приклад жіночої мужності. Не здалася баба! Я як уявлю собі цю картину, просто регочу, не можу заспокоїтися. Уже який день регочу й усім розповідаю. Одна палочка ковбаски, а стільки виявилося на неї бажаючих.
Так і живемо. З гумором і надією!
Чекаємо, коли риспубліка накриється!
Втримайте Україну!
