На цій передовій позиції зустрічаюся з Михайлом не вперше. Як і раніше, цей чоловік привітний та злегка усміхнений, впевнений у собі. Спілкуючись, вдивляюся в його блакитні очі та бачу в них невичерпну силу духу, безцінний, набутий у боях досвід та готовність у будь-яку хвилину боронити рідну землю.

Михайло — командир відділення, тож саме на ньому лежить відповідальність за виховання підлеглих, успішне виконання ними бойових завдань та дотримання військової дисципліни. А керувати людьми — це тяжка і копітка праця, постійна робота над самовдосконаленням як командира, як наставника, як особистості.

— На початку 2015 року, — розповідає Михайло, — був призваний на військову службу під час мобілізації. Після закінчення навчального центру «Десна» потрапив у 17-ту окрему танкову бригаду. Потім наш батальйон у складі 54-ї окремої механізованої бригади тримав оборону поблизу Попасної та КПВВ «Зайцеве».

Після демобілізації Михайло довго перебувати вдома не зміг, і вже восени 2016-го він з’явився до військового комісаріату та уклав контракт на проходження військової служби в Збройних Силах України. Місяць навчався в одному з військових навчальних центрів, й уже взимку 2016 року в складі тактичної групи Михайло вибув на допомогу 72-й окремій механізованій бригаді, яка тримала оборону під Авдіївкою.

— Тут, у районі промзони, ми утримували позиції три місяці, які здалися мені трьома роками, — розповідає командир відділення. — Відбувалися дуже запеклі бої. Оскільки відстані між ворогом і нашими бійцями були невеликі, щільність вогню вражала, обстріли велися переважно з мінометів різного калібру, гранатометів та стрілецької зброї. Було дуже важко морально і фізично, але завдяки взаємній підтримці, армійській взаємовиручці, здоровому морально-психологічному клімату, почуттю патріотизму, вірі один в одного та в Перемогу ми вистояли.

Родом Михайло з Закарпаття, але більшу частину свого життя провів на Сумщині. Вдома на нього чекає мама, яка спочатку відмовляла, але зрештою змирилася та поставилася з розумінням до його вибору.

З нагоди Дня піхоти, який відзначатимемо 6 травня, наш герой вітає побратимів і бажає ніколи не падати духом і не здаватися.

— Нам здаватися не можна, бо ми — українці, нащадки козацького роду. Тому всім воїнам-піхотинцям бажаю неймовірної сили духу, витримки та віри в Перемогу. Слава Україні!

Прес-служба окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.