Оксана Лисенко з донькою Марічкою.
Вдіг сорочку білую,
Рукави в льонах.
А веселка хвилею
У її тонах.
Вишиванка милує.
Світиться здаля.
Мабуть, я із крилами,
В небі журавля.
Ой, як серцю солодко,
У душі гаї.
Б’ється часто й коротко,
Наче я в раї.
Цю сорочку вишила
Донечка мені.
Квіти Божі лишила,
З льону в полотні.
Цей зворушливий вірш написав начальник служби охорони праці Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла Збройних Сил України Микола Годунок. Ліричні рядки він присвятив своїй улюбленій доньці Оксані — майстрині ручної вишивки, співачці народного фольклорного аматорського ансамблю «Травневі роси».
Пан Микола не тільки майстер красного слова, а й чудова, добра та щира людина.
«Я не придумую вірші. Мені зазвичай приходять перші слова, і я пишу. Свій перший вірш написав під час Революції Гідності, це були перші невпевнені рядки, які я нікому не показував.
У вишиванках я ходжу все своє свідоме життя. Ще як мама вишила мені сорочку, то я і технікум закінчив у ній. Вся моя рідня носила вишиванки, все село. І я одержую велике задоволення, коли надягаю вишиту сорочку.
Вишиванка — це певною мірою самоідентифікація. Ти бачиш людину у вишиванці і одразу розумієш: свій. Це може бути ваша перша і остання зустріч, але ви десь зустрілись очима і зрозуміли погляди цієї людини. Адже одяг виражає наш духовний світ. Інколи тим, у що ми одягнені, все сказано. До прикладу, людина у вишиванці — це точно не «вата», точно не агресор. Це людина твого світогляду, твоєї Батьківщини. Вишиванка — це справжній символ України, завдяки якому нас впізнають у всьому світі», — з гордістю каже Микола Годунок.
Сьогодні Микола Миколайович має п’ять вишиванок, і час від часу ще поповнює свою колекцію. І тут йому допомагає дочка Оксана, яка спеціалізується на вишивці чоловічих сорочок.
Оксана Лисенко із захопленням розповідає про свою улюблену справу. Майстриня зізнається, що зробила вже понад сто вишиванок, а нещодавно здійснила свою давню мрію — вишила картину за мотивами художника В. Маковського «Дівчина-українка».
За словами пані Оксани, любов до голки та полотна їй передала бабуся. «Усього, що вмію, мене навчила бабуся Софія. Це передається нам із покоління в покоління, моя донька Марічка теж дуже любить вишивати, тож передаю їй свої вміння».
Пані Оксани каже, що вишивати легко лише на перший погляд. Насправді ж це нелегкий труд. Бо треба добряче посидіти та подумати над орнаментом, перш ніж його вишити.
«Вишивка — це ж не просто робота, а ще й хобі, яке приносить мені неабияке задоволення. Я вкладаю у своє творіння частинку душі, — зізнається вона. — Тому, надягаючи вишиванку від мене, людина відчуває радість», — переконує майстриня.
Родина Миколи Лисенка має особливе ставлення до вишиванки і вбачає у ній не просто елемент одягу й естетику, а дещо більше. Вся родина є патріотами, вчить українського своїх дітей й носить вишиванку не тільки на великі свята.
