Олександр Шкумат (на знімку) — капелан 169-го навчального центру Сухопутних сил ЗСУ, священик Чернігівської єпархії ПЦУ. Він третій місяць перебуває у зоні бойових дій як старший капелан оперативно-командного пункту ООС. Поки ми скаржилися на карантинні обмеження і незручності, українські захисники продовжували боронити країну від російської агресії, а капелани — опікуватися їхнім духовним здоров’ям у складних обставинах.
Отець Олександр служить у капличці Часового Яру, їздить по військових підрозділах з Божим словом, молитовним захистом, спокійною розмовою. І паски посвятити та розвезти треба було на Великдень, і привітати бійців на Трійцю. А у поминальний тиждень провести поминальні літії біля 14 пам’ятних знаків Донецької і Луганської областей...
Захисникам і волонтерам, людям, яким болить ця війна, добре відомі кожна дата, населений пункт і прізвище кожного Героя, загиблого в російсько-українській війні. Я ж дозволю собі нагадати деякі.
24 червня 2014 року під Слов’янськом біля гори Карачун терористи збили український військовий вертоліт Мі-8. Загинули 9 військовослужбовців, у тому числі три члени екіпажу. За місяць до цього, 29 травня, в районі гори Карачун терористами з російської зброї ПЗРК було збито гелікоптер, який віз військових для ротації — 14 наших військових загинули разом із генералом Кульчицьким. У листопаді 2014-го на місці падіння вертольота встановили пам’ятний хрест. На першу річницю визволення Слов’янська освячено пам’ятний знак.
У 2017-му за участю родичів загиблих, військовослужбовців 95-ї аеромобільної бригади, Національної гвардії України, представників ДСНС, волонтерів, а також місцевих патріотів біля оновленої каплички покрови Пресвятої Богородиці на горі Карачун було відкрито три нові пам’ятні камені. Організатором заходу виступила волонтер Марина Квітка: пам’ятний камінь мирним громадянам України, загиблим під час АТО на сході, пам’ятний знак 95-й десантно-штурмовій аеромобільній бригаді зі словами авторської пісні представника бригади «Солдатская песня с горы Карачун», а також волонтерам — безцінним помічникам бійців усіх підрозділів.
Першу спробу визволення Попасної 18 липня 2014 року здійснили бійці добровольчого батальйону «Донбас». У цьому бою загинули троє добровольців. Згодом на спомин про героїв перед в’їздом у місто встановили пам’ятний знак. Уже чотири дні по тому наші солдати, серед яких були й місцеві патріоти, визволили місто. Біля в’їзду до Попасної з нагоди першої річниці визволення міста українськими військами 22 липня 2015-го відкрито пам’ятний знак на честь полеглих бійців.
У 2017 році в селі Семенівка (Донецької області) відкрили пам’ятний знак першим загиблим українським військовим в АТО. На монументі імена тих, хто одним із перших в 2014-му встав на захист суверенітету та цілісності держави. Серед них — троє офіцерів спецпідрозділу СБУ «Альфа», один військовослужбовець ЗСУ та один боєць Національної гвардії України. Всі вони герої України посмертно. Чому саме в цьому місці? Бо саме у Семенівці 5 травня 2015 року відбувся перший великий бій. Українські підрозділи були атаковані великими силами російських диверсантів. Цього дня антитерористична операція перетворилася на повномасштабну війну.
Бої за Красний Лиман. 19 червня 2014-го — під час військової операції із визволення від терористів населених пунктів у Лиманському районі, знищення блокпостів противника біля селища Ямпіль та взяття під контроль мосту через Сіверський Донець бронегрупа розвідувальної роти 24-ї ОШБ потрапила у засідку на підході до села Закітного. Розвідники виявили на дорозі два КамАЗи та БРДМ-2 бойовиків. Було вирішено відконвоювати трофейну техніку ближче до основних сил батальйону, але у цей момент бойовики із засідки відкрили вогонь із кулеметів по бійцях, які сиділи на броні. Бій тривав три години. В результаті операції 19 червня загинули 16 військовослужбовців 24-ї механізованої, 25-ї повітрянодесантної та 95-ї аеромобільної бригад Збройних Сил України.
...Але повернімося до нашого капелана отця Олександра. Родом він із Маріуполя, де і поховані його батьки, досі живуть брати, племінники. А він мав парафію і жив з родиною у селі Октябрь Новоазовського району. Його храм Преображення Господнього був найбільшим у Маріупольській єпархії УПЦ КП. Від початку російсько-української війни батюшка став за сумісництвом волонтером. Тож через місяць окупації змушений був виїхати з дружиною, двома дітьми і тещею на підконтрольну територію. З благословення архієпископів донецького Сергія Горобцова та чернігівського Євстратія Зорі священик переїжджає до селища Десна, на Чернігівщину. Служить у парафії, опікується як душпастир військовими, а у 2017-му офіційно стає військовим капеланом. Їздить із Божим словом і волонтерською допомогою до зони бойових дій. Ця офіційна і тривала ротація для тимчасово переміщеної особи — перша. Шана вам, отче! Божої ласки і переможного миру всім українцям!
Чернігівська область.
Фото автора.
