Через коронавірус та глобальний карантин мало хто задумується, що COVID-19 — це, можна сказати, дитяча іграшка у порівнянні зі «справжніми» хворобами. А вони нікуди не поділися, й у цьому зайве переконався, побувавши днями у найпохмурішому медзакладі Сумщини. Він називається, як ви, напевно, здогадалися, «Комунальне некомерційне підприємство Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний онкологічний диспансер».

Хоч інтер’єр і не сприяє...

У багатьох пацієнтів, котрі сюди потрапляють, з’являється холодок фаталізму десь у глибині серця, нейтралізувати який могли б хоч трішки світлі лікарняні палати та ошатні інтер’єри. Але із цим у Сумському онкодиспансері — велика проблема. До складу лікувального комплексу і сьогодні входять приміщення, збудовані ще полоненими німцями під час Другої світової війни. У медзакладі немає навіть пристойної вбиральні, бо фінансувався він тривалий час за залишковим принципом. Цьому є дуже просте пояснення: до сумських міської та обласної рад завжди входило чимало представників лікарняних закладів, але ніколи там не було депутата-працівника онкологічного диспансеру. Мабуть, онкологи завжди були так завантажені роботою, що на інше вже не вистачало сил. А можливо, керівництво диспансеру не усвідомлювало, що необхідно мати свого представника у місцевому політичному бомонді.

Єдине, що розвіює гнітючу атмосферу особливої лікарні — це привітний та доброзичливий персонал, який не знає ні вихідних, ні нормованого робочого дня. Тут розуміють, що щира усмішка та чуйне ставлення дуже часто важать для людини більше, ніж «космічні» за ціною ліки. Звичайно, навіть із цього правила трапляються прикрі винятки, але в Сумах це вже давно не новина: де-де, а в онкологічному диспансері хвору людину ніколи не принизять і не образять.

Свій серед своїх

Минуло вже більше трьох місяців, як Сумський онкологічний диспансер очолив новий керівник. Власне, «новий» — не зовсім точно сказано: перед цим Володимир Шевченко (на знімку) пропрацював тут вісім років онкохірургом, а ще раніше працював на кафедрі Медичного інституту Сумського держуніверситету, де захистив кандидатську дисертацію. Очоливши масштабний медзаклад із сотнями співробітників, він не полишив хірургічної практики: навіть того дня, на який була призначена наша зустріч, довелось якийсь час чекати, поки Володимир Володимирович повернеться до кабінету з операційної.

— А ви хороший хірург? — наважився я на неделікатне запитання.

— Та, мабуть, непоганий, — відповів після нетривалої паузи Шевченко. — Бо дуже багато колишніх пацієнтів, котрих я давним-давно прооперував, слава Богу, і по сьогоднішній день живі.

Звичайно, він цього сам не скаже, але я, йдучи сюди, вже знав: у Сумському онкодиспансері чотири хірургічні відділення, і у кожному щодня роблять дві-три операції. Попри це, багато пацієнтів стають у чергу саме до Шевченка і згодні чекати, поки він звільниться та зможе особисто їх прооперувати.

Лідерство, яким не пишаються

Згідно з медичною статистикою, перше та друге місця щодо онкологічних уражень ділять між собою Сумська та Кіровоградська області. Тут на кожні 100 тисяч осіб населення припадає 420 хворих на рак, тоді як у середньому по Україні цей показник становить 320 хворих. Щодо Сумщини, фахівці пояснюють цей феномен відносно значною кількістю літніх людей, але існують, напевне, й інші, досі не з’ясовані причини. Хоч би як там було, цифри свідчать: де-де, а на Сумщині онкологія вийшла на найвищий рівень медичної загрози, і братися за неї треба всерйоз. Але й Україна загалом на тлі інших європейських держав має щодо онкології дуже сумні позиції. Якщо не почнемо рухатись уперед, а тупцюватимемо на місці, вони лише погіршуватимуться.

Лікарі усвідомили проблему давно і роблять усе, що від них залежить. Попри те, що за рівнем технічної оснащеності й функціональності приміщень Сумський онкодиспансер — серед останніх в Україні, а можливо, і взагалі найгірший, тут забезпечують показники на рівні середніх по державі. І на Сумщині, і в Україні загалом рівень виживання після лікування раку становить 64%. Однак тут треба зробити прикре уточнення: вважається, що людина вилікувалась від онкологічної хвороби, якщо після операції, променевої чи хіміотерапії вона прожила п’ять і більше років. Але рак — така підступна хвороба, що може повернутись і через десять, і через п’ятнадцять років.

Лінійне прискорення

За словами Володимира Шевченка, останнім часом ставлення місцевої влади до проблем і потреб онкологічного диспансеру істотно поліпшилось. Обласна рада придбала за мільйон гривень цистоскоп, найближчим часом доставлять гістерорезектоскоп. В області почали збирати гроші на лінійний прискорювач — без такого обладнання для променевої терапії сучасні онкологічні клініки вже немислимі. Ціна питання — приблизно 120 млн грн. Сюди входять спорудження спеціального корпусу із бункером та придбання обладнання. Левову частку коштів виділить Державний фонд регіонального розвитку, але 10% на умовах співфінансування має вишукати місцева влада. Робити це почали: коштами скинулись чимало територіальних громад області, але потім з незрозумілих причин реалізація на Сумщині проекту «Лінійний прискорювач» загальмувалась. На сьогодні лише частково виготовлена проектно-кошторисна документація, а її хоча б до кінця року треба подати до ДФРР.

— У світі на перший план виходить хіміотерапія, тому хочу також обладнати у нашому диспансері сучасне хіміотерапевтичне відділення, — ділиться іншими планами Володимир Шевченко. — Те відділення, яке є, не витримує жодної критики: у деяких палатах, як у бараках, по 10 — 12 пацієнтів. Дискомфорт повний! Думаю, проектно-кошторисну документацію на відділення хіміотерапії зможемо виготовити за власні кошти.

Сумський онкодиспансер потребує повністю нового приміщення, але поки що йдеться лише про переселення відділення хіміотерапії. Це стало можливим, бо Сумська обласна клінічна лікарня перебазовується на іншу територію, і завдяки цьому звільнилось двоповерхове приміщення її поліклініки. Там триває ремонт.

— До кінця липня ми це питання закриємо, — переконаний Шевченко.

Щоб реформа  не розчарувала

За якихось три місяці новий керівник встиг зробити не так вже й мало. Можливо, виконав найголовнішу місію — підвищив заробітну плату працівникам онкодиспансеру. У лікарів та медсестер вона зросла на 1,5 — 2 тисячі гривень.

— ДФРР виділив нам 10 мільйонів на утеплення корпусів, — розповідає В. Шевченко. — Свої 10% — мільйон гривень — має до цього додати обласна рада. Ми уклали контракт із Національною службою здоров’я України, забезпечуватимемо дев’ять пакетів медпослуг, з яких шість діагностичних, а решта лікувальні: хіміотерапія, променева терапія та хірургія. Матимемо нинішнього року від НСЗУ 102 млн грн фінансування. Це майже утричі більше, ніж нам виділяли раніше, тож виживемо однозначно.

— Як позначились на роботі вашого закладу коронавірус та карантин?

— Складності, звичайно, були: на перших порах не вистачало засобів захисту, дезінфектантів та подібних речей, але завдяки добрим людям ми цю проблему дуже швидко владнали. В усьому іншому, диспансер працює, як і працював. Ми не відміняли навіть планових операцій — відтерміновували лише ті, що стосувались видалення доброякісних пухлин.

Медреформу Шевченко підтримує із деякими застереженнями.

— Національна служба здоров’я оплачує нам діагностику пацієнтів від 50 років, — пояснює він. — Але ми поки що безоплатно обстежуємо всіх, бо як пояснити людині віком 49 з половиною років, чому з неї узяли гроші, а з на кілька місяців старшого сусіда за ту само послугу — не взяли? Писали з цього приводу листи і до НСЗУ, і до міністерства, але поки що працюємо за власним алгоритмом. Звичайно, надалі, коли стануть обмежувати фінансування, робити цього не зможемо. Доки триває карантин, нам фінансують 100% потреб, але згодом це буде 90%, потім 80% і так далі — решту потреб у коштах треба буде покривати за рахунок самоокупності медичних процедур. Можливі й інші невтішні перспективи. Наприклад, лікар первинної ланки підозрює у пацієнта онкологічну патологію і виписує йому направлення на додаткове обстеження. Але куди він порекомендує звернутись? Найімовірніше, до приватної клініки, хоч рівень діагностики в нашому диспансері на порядок вищий.

— Найцікавіше, що клієнт охоче погодиться на будь-який варіант, навіть заплатить зайві гроші, аби оминути онкодиспансер десятою дорогою...

— Якщо проблема є — вона є, і що раніше вона буде виявлена, то більше у пацієнта шансів вижити. Час тут відіграє вирішальну роль, тому не можна втрачати жодного дня.

Хто зупинився, той відстав

— У такій клініці, як наша, повинні застосовуватись найпередовіші технології і використовуватись найсучасніше обладнання, — вважає Шевченко. — У нас добре розвинена гінекологічна лапароскопія — працюємо на рівні столиці, а можливо, навіть на рівні деяких європейських лікарень. Але лапароскопію черевної порожнини ще розвивати та розвивати. Необхідно вдосконалювати мамологічні операції. Завдання, яке я перед собою ставлю — впровадити онкопластичну мамологію. Щоб разом із операціями на молочній залозі ми могли робити там і косметичні операції, бо для жінок це дуже важливо. Загалом, планів дуже багато.

P. S. 21 червня лікарі відзначають професійне свято — День медичного працівника України. Вітаємо з цією подією колектив Сумського онкологічного диспансеру та його керівника, а також всіх лікарів нашої держави. Зичимо їм нових фахових успіхів, родинних гараздів і впевненості у привітному майбутті.

Фото автора.