Досі ми ставилися до цих людей з повагою і розумінням того, що вони самотужки розв’язують проблеми з працевлаштуванням і самореалізацією, яку наша держава розв’язати не може. І тут у лиху годину трапився коронавірус і змусив заробітчан повернутися на батьківщину...
Сусіди зустріли спокійно
Коли Наталя повернулася з Польщі в Губівку Компаніївського району до своїх трьох дітей і чоловіка, сусіди зустріли її спокійно, без ворожості. А от від своєї подорожі жінка ще довго перебувала під враженням — дорога, котра і до епідемії легкою не була, цього разу вимагала героїчних зусиль.
Із польської столиці до українського кордону Наталя доїхала за ціною еквівалентною 600 гривням. Від митниці до Києва — вже за тисячу. А за шлях від столиці до Кропивницького вимагали вже від двох тисяч! Хтось назве це комерційним талантом, насправді ж це здирництво у важкі часи. Щоб проїхати ці триста кілометрів, слід було на «Видубичах» чи на автостанції поряд із залізничним вокзалом набратися терпіння на чотири-п’ять годин. За цей час збиралася компанія пасажирів у потрібному напрямку, які й ділили на три-чотири гаманці цю кусючу міжміську таксу...
Заради дітей...
Наталя працювала у варшавській приватній поліклініці. Це для теперішньої заробітчанської долі є успіхом. А ще більше досягнення в тому, що привітну і комунікабельну українку там знову чекають. Вона хотіла б жити вдома, у Губівці: з дітьми та чоловіком. Але донька на другому курсі університету, старшому сину — 15 років, є ще найменший син. Усіх треба годувати, вдягати, вчити... Ні в Губівці, ні в Кропивницькому, ні в Україні роботи з гідною зарплатою жінка не знайшла. Тож щойно буде можливість, повернеться в Польщу знову.
— Робота в мене добра, — вважає Наталя. — Я — прибиральниця. Приватна поліклініка не перед кожним українцем у Варшаві відчиняє двері. Мене ж дуже привітно прийняли і зараз готові чекати, скільки буде треба. В клініці є ще одна українка — медсестра... З такою платнею (3700 злотих) там можна і вижити, і заробити. До того ж мені ніхто не забороняє знайти собі підробіток у вільну годину — прибирати оселі, мити вікна, продавати овочі... Хотіла б я мати такі умови для життя й заробітку в Україні! Але...
Транспортна проблема — не проблема
Досі жінка три місяці перебувала у Варшаві по біометричному паспорту. Жила економно. Їжа тут коштує недорого (дешевше, ніж у Відні, Будапешті, Венеції...). Скуповувалась у магазинах Бєдронка та «Каріфур» (від «заощаджувати»). Банка тунця, наприклад, коштує євро, а курча — п’ять злотих (35 грн).
А от транспорт і побутові послуги тут дорогі. І не стільки для пересічного пасажира, скільки для державного бюджету. У технологічній Варшаві кожен першокласник може знайти інформацію чотирма мовами про ціну на квиток у метро і заплатити з маминої картки в терміналі.
До речі, під час карантину весь транспорт працював, додає заробітчанка. Держава платить дотацію на «колеса» і «рейки» — потяги метро і автобуси їздять навіть порожніми. Хтось розумний розсудив, що дешевше буде покрити різницю за електрику та бензин, але людина має оперативно дістатися роботи, аптеки чи магазину і якнайшвидше повернутися в приміщення з гарячою водою й антисептиком.
«Люди у Варшаві загалом спокійніші, ніж у нас, — спостерегла Наталя. — І під час карантину також поводяться шляхетно. Якщо, звичайно, сісти і дивитися з ранку до вечора телевізор, то можна з глузду з’їхати. Але зайдеш у трамвай, а там спокій. Старенька пані ґречно розмовляє з тобою, поліцейські роблять порушникам зауваження, але до машин не пхають і до відділків не везуть».
Дбають про чисте повітря і дотримуються директив
«Найбільше варшав’яни в своєму широкому європейському місті цінують його чистоту і свіжість, — ділиться враженнями Наталя. — У Польщі дуже багато робилося задля чистого повітря і до карантину. Наприклад, у Королівських Лазенках є кілька озер, біля яких містяни годують зелено-червоних китайських качок, голубів і чайок. Почуваються птахи у півторамільйонному місті, як горобці на нашій заміській дачі».
І палаци, і парки були для відвідувачів довго зачиненими. І це, на думку Наталі, найбільше засмучувало людей, котрі звикли до родинних променадів. Але державні директиви для поляків незаперечні. Були, є і будуть. Хто б не був при владі. «Ще уважніше набожні поляки дослухаються до вказівок духовних наставників. Через те й легко з ними», — додає Наталя Кучмистенко.
Кіровоградська область.
Фото Івана КОРЗУНА.
