Активний громадський і політичний діяч, він був серед тих, хто створював осередки Народного руху на місцях ще за часів Радянського Союзу. Очолював хмельницькі міську та обласну організації НРУ. Згодом тричі був обраний до Верховної Ради.

Він — розробник та співавтор багатьох заяв, політичних документів та законів. Але одним із перших, за прийняття якого довелось поборотись, стала Декларація про державний суверенітет України. Як це було, досі пам’ятає в деталях.

— Прийняття Декларації було вже певним підсумковим етапом на шляху, який до того часу пройшов Народний рух, який по суті був тією найбільшою рушійною політичною силою, що боролася за повалення радянської влади.

До 16 липня 1990 року, коли була прийнята Декларація, вже пройшло десятки різних акцій та протестних мітингів. Тоді все це було в новинку для значної частини населення. І якщо бути відвертим, не так багато людей вірили в те, що Союз буде повалено, а Україна стане незалежною.

Навіть тоді, коли в повітрі вже відчувались переміни, машина комуністичної пропаганди все ще продовжувала активно працювати.

Але в квітні—березні вже почав відбуватись парад суверенітетів — Прибалтика, Грузія, Молдова прийняли відповідні рішення. Офіційна Україна на той час ще мовчала. Декларація, по суті, стала першим документом, який заявив про її наміри.

Треба бути відвертим, вона ще не була тим вирішальним документом, який змінив долю країни, адже навіть після її прийняття СРСР як держава продовжував існувати. Однак тепер, з точки зору пройдених трьох десятиліть, дедалі більше переконуюсь у політичній прозорливості і мудрості Левка Лук’яненка, котрий долучився до створення цього документа. Адже він не тільки повідомив світу про наміри України, а й підготував юридичне підґрунтя, яке лягло в основу нашої держави. Переконаний, якби у судах довелося обстоювати правомірність проведеного референдуму за незалежність, Декларація могла б стати чи не найголовнішим доказом його законності.

Але це гіпотетичні думки. А от щодо тодішньої практичної роботи, то представники нашої місцевої рухівської організації кілька разів виїжджали до столиці, щоб узяти участь в акціях на підтримку Декларації. Паралельно в Хмельницькому ми почали різні протестні акції.

Перша голодовка відбулося в травні того року. Варто визнати, в багатьох вона викликала не так підтримку, як цікавість: що з того вийде? Ми розуміли, що одразу запропонувати суспільству лише ідею державного суверенітету ще рано — зазомбованість комуністичними ідеями про дружбу всіх народів була надто велика. Тому пов’язали її з тим, що було близьке і знайоме хмельничанам. Зокрема, ідею суверенності пов’язали з вимогами з безпечної роботи Хмельницької атомної станції. Тоді в наших вимогах переплелись як суто практичне питання, бо ХАЕС справді потребувала величезного комплексу робіт із забезпечення надійності її роботи, так і політичне. Адже ми говорили про те, що безпеку таким стратегічним об’єктам може і повинна гарантувати не Москва, Радянський Союз, а суверенна держава.

Одно словом, те, на чому акцентувала увагу Декларація, а це верховенство закону, виключне право народу на володіння і розпоряджання всіма формами національного багатства, тощо, унаочнювалось прикладом енергетичної галузі.

Не буду лукавити, що таке поєднання було прикладом глибоко продуманого ходу. Ні, в багатьох випадках нам доводилось виходити з тодішніх реалій. Та й ті, хто став на шлях боротьби за незалежність, теж були продуктом свого часу. Однак тепер точно можна сказати: хоч би які були наші тактичні ходи, стратегія була обрана правильна, а вектор руху задала ще й Декларація. З-поміж іншого і вона дала можливість через рік прийняти Акт про незалежність України. Все поєдналося в єдиний логічний ланцюг: якщо Декларація лише заявляла про наміри, то Акт став результатом.

Сьогодні такі поняття, як суверенність і незалежність України, сприймаються як даність. Не тільки юне, а вже й середнє покоління просто не жило в іншій державі. І, зрозуміло, воно виросло з іншим мисленням. А я пригадую, як в червні 1990 року ось тут, поруч із місцем нашої розмови, ми запланували акцію за незалежність України. Про те, щоб її підтримали хмельничани, навіть не йшлося, бо навіть не всі наші активісти, незважаючи на попередню домовленість, наважились вийти. Ось тут, на видному місці, нас стояло лише п’ятеро. А чимало перехожих ішли й крутили пальцем біля скроні…

І от тепер, на цьому ж місці, я міг би провести невеликий експеримент, зупинивши десяток людей і привітавшись словами «Слава Україні!». Переконаний, восьмеро з них відповіло б: «Героям слава!». І це означає, що інша держава вибудувалась не на карті, не в економіці та політиці, а в свідомості нашого народу. Та держава, основи якої були прописані в тій першій Декларації.

Хмельницька область.