Уродженець Чернівецької області сюди переїхав після одруження з громадянкою Болгарії у 1978 році. Не раз йому пропонували отримати болгарський паспорт, який надавав можливість вільно пересуватися світом, але він відмовлявся від цього кроку. Василь Жуківський створив у Болгарії першу і поки єдину газету, яка виходила щомісяця болгарською і українською мовами, а потім замість друкованого видання реалізував ще один інформаційний проект і став випускати сайт «Украински вести», який також зробив двомовним. І хоча це суто приватний проект, українська діаспора у Болгарії вважає «Украински вести» своєю трибуною.
Я звернувся до пана Василя з проханням розповісти, як він і українська діаспора зустріли у 1990 році повідомлення про прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України.
— Почнімо з того, що тоді, в 1990 році, ніякої діаспори не було. Тут жили лише громадяни СРСР.
— Але ж і українці були. І навіть працювали у Софійському університеті...
— Так, я знав, що в Софії живе кілька земляків з України, але до перебудови Горбачова ми нечасто спілкувалися, контакти пожвавішали наприкінці 1980-х, коли вдома стали відбуватися цікаві події. А на будь-яку мову про організовану українську діаспору посольство СРСР одразу б відреагувало. Відомо — як. Я тоді працював у болгарській агенції «Софія-прес», і ми отримували багато радянських газет та журналів. Але то був офіціоз, хоча й не такий, як у добу Брежнєва. А болгарська преса використовувала повідомлення ТАРС і РАТАУ, яким також не варто було довіряти, бо вони проходили серйозну цензуру. Новини про Україну отримував переважно з «ворожих» радіостанцій, які слухав ввечері. Саме вони повідомляли правду про все, що відбувається там, включно в СРСР. Пригадую, що тоді обговорювали необхідність підписання нового союзного договору. Тому прийняття Декларації про державний суверенітет України не було чимось сенсаційним. Тим більше, що 12 липня подібну декларацію вже прийняла Верховна Рада РРФСР. Правда, знаю, що наші депутати почали обговорювати проект цього документа в пленарному режимі ще 28 червня і ухвалили його тільки 16 липня.
— А як дізнався про рішення Верховної Ради України?
— Слухав передачу «Радіо Свобода», в якій і повідомили про це. Вже не пригадую, чи були якісь коментарі з приводу цієї події. Але тоді я подумав, що в СРСР, щось дійсно міняється, бо Верховна Рада України не посміла б самостійно прийняти такий документ. Тоді все, що було дозволено Москві, для інших було — зась...
— Подробиці і якісь об’єктивні коментарі хотів почути?
— Так, але ж не йти по них в Культурно-інформаційний центр СРСР в Софії! Знав, що він отримує радянські видання, але був переконаний — жодних об’єктивних публікацій не знайду. Тоді став частіше сідати до радіоприймача, щоб «ловити» «Радіо Свобода». Чув, що деякі радянські видання зазначали: рішення Верховної Ради РРФСР дало підставу «українським націоналістам» знову заговорити про незалежність і почати «каламутити воду». Ось чому подумав: це рішення Верховної Ради України досить сміливе. Бо за своєю суттю депутати вперше за багато років заявили, що підтримують прагнення більшої частини українців до самостійності і державної незалежності. Для себе відзначив, що російська імперія, до якої силою втягнули Україну, знаходиться на порозі розпаду. І через рік це дійсно відбулося. А Декларація, прийнята в 1990 році, стала основою для проголошення Незалежності України.
