Любителів мотоциклів можна поділити на кілька умовних груп. Одним подобається гасати на двоколісних, другим — заробляти на них, третім — колекціонувати їх. Павло БИБА (на знімку) з Ільниці збирає власну колекцію старих мотоциклів, причому самотужки їх реставрує. На запитання, чому мотоцикли, а не автомобілі, він відповів: «Чотири колеса — для перевезення п’ятої точки, два — для душі».
...І називає їх жіночими іменами
Нині в ільничанина вже є МТ-11, К-750, М-105, М-103, МТ-10 і «Рига». Це мотоцикли 60-х, 70-х, 80-х та 90-х років минулого століття. Павло каже, що в жодному разі не збирається їх продавати. Просто показуватиме, кому цікаво глянути, на чому їздили наші діди. Вважає це справою свого життя, яку, має надію, продовжить його син. Нині майже трирічний Михайлик уже їздить із батьком у колясці і тягнеться до техніки.
Кожен мотоцикл має ім’я — жіноче. До прикладу, М-105 придбав собі в подарунок на весілля та назвав Вікторією — ім’ям дружини. Скільки буде мотоциклів у колекції, чоловік сказати не може. Пояснює: після того, як відреставрує придбаний, народжується думка, що потрібен ще один. І так кожного разу.
«Мураха» породила хобі Звідки така тяга до мотоциклів?
Павло згадує, що у них удома був триколісний «Мураха». Вже з дитинства він для хлопця став чимось набагато більшим і цікавішим, ніж «ходячий» метал. Коли подорослішав, то його друг Віталій теж купив мотоцикл, давав покататися. Тож чоловік загорівся ідеєю придбати К-750. Знайшов такого двоколісного залізного коня у 2014 році. Тоді ще й гадки не мав, як реставрувати мотоцикл. Щось «наколгоспив», відштовхуючись від суто власного розуміння, що і як мало би бути. Дещо згодом розібратися з малокубовими двигунами допоміг Дмитро Ленарт, а з опозитними — Михайло Томишин. Обидва чоловіки з Ужгорода. Та й сам Павло купив чимало спеціалізованої літератури, яку з інтересом вивчав.
Співбесідник зізнається, що реставрація старих мотоциклів — задоволення не з дешевих. Іноді дуже проблематично знайти запчастини, які загалом досить дорогі. Деякі доводиться замовляти за кордоном. Чимало з них виготовляє друг на «Мотор Січі». Реставратор майже всі мотоцикли в гаражі перебрав до болта. На все це витрачає багато часу. Бувало, що на одного двоколісного залізного коня йшло два роки, бо довго чекав на запчастини. До того ж чоловік має ще основну роботу — працює менеджером у сфері реалізації електротехніки.
Коли почався карантин, Павло став більше уваги приділяти улюбленій справі. Але через епідемію з’явилося більше перепон у пошуках і доставці запчастин. У реставрації мотоциклів від усього отримує моральне задоволення. Дратує єдине — відмивання деталей від масла.
На критику щодо свого захоплення чоловік мало зважає. Каже, що батьки вже звикли, друзі теж підтримують. А от дружина іноді висловлює невдоволення. Та, як пояснює мотоколекціонер, має право сам визначати пріоритети у житті, та з усмішкою додає, що кохана бачила, за кого виходила заміж.
Крізь терни до реєстрації
Виникає чимало труднощів із реєстрацією згаданих залізних коней. МРЕВ дуже часто самостійно познімав з обліку ті мотоцикли, які не їздили чи не проходили техогляд. «Двоколісники», випущені до 1960-х років, практично нереально відшукати в базі даних.
Річ у тім, що раніше у спеціальних книжках до транспорту не завжди вказували адресу господаря. Часто завод не ставив на рамі жодного номера. Нерідко забували вписувати й колір мотоцикла. Всі ці нюанси додають чимало клопотів при реєстрації залізного коня.
Хоч би як там було, а жодні труднощі не зупинять Павла. Він і надалі реставруватиме старі мотоцикли. Колись у голові промайнула навіть думка створити музей. Та зрозумів, що у нас ще нема відповідної культури відвідування таких закладів. Тому якщо хтось поділяє його погляди, то ільничанин готовий усе розповісти і показати. А з метою продажу залізних коней звертатися до нього немає сенсу — не допоможе.
...Емоції від їзди на мотоциклі важко з чимось порівняти. Як опишеш відчуття, коли сідаєш на двоколісного залізного ретроконя, рвучко газуєш, і здається, що з-під коліс от-от вирветься земля? Мотоцикл мчить ракетою, двигун реве, а в тебе немов виростають крила! І ти летиш назустріч вітру та незвіданим просторам...
Іван КОПОЛОВЕЦЬ, Василь НИТКА.
Іршавський район
Закарпатської області.
Фото Івана Кополовця.
