А з початку 1992 року лісове урочище було оголошено пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення. Відтоді почалася його реконструкція. Де-не-де розляглися галявинки, з’явилися милі альтанки, зручні лавки, клумби, доріжки для прогулянок. Феофанія полюбилася киянам. Тут не заважає міський гамір, вражає тиша, чисте цілюще повітря. Красиво ж будь-якої пори. Влітку можна зручно розлягтися біля води й позасмагати, вдихаючи запах розігрітих лікарських трав. Узимку — подихати свіжим морозним повітрям, погодувати качок у ставку, просто послухати кришталеву тишу. Золота ж осінь у Феофанії — особливо фантастична. Розмаїття кольорів вражає навіть бувалих поціновувачів природи.

Також не зайвим буде набрати водичку із цілющих джерел. Їх тут два — джерело святого Пантелеймона і джерело з поетичною назвою «Сльози Богородиці». За давніми переказами Богородиця тут колись зронила сльозу, і відтоді вода стала цілющою. До речі, водичка в джерелі справді має дещо солонуватий присмак. Є у Феофанії і місцева купальня, де температура води влітку не перевищує 10 градусів, а взимку проточна вода не замерзає. Цій воді приписують особливо позитивну енергетику. Не даремно, зокрема, на свято Хрещення тут чимало бажаючих зцілення з молитвою пірнають у таку холодну воду.

Хоч би в якому куточку парку ви були, майже звідусіль видно величний храм, що нагадує про багатовікову історію цієї місцини.

Свою назву Феофанія отримала не одразу. Певний час ця територія називалася, зокрема, Лазарівщиною за іменем лаврського ченця-пасічника. У ХVІІ столітті була власністю Софійського й Михайлівського монастирів. 1802 року ці землі отримав у володіння київський єпископ, настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря Феофан Шиянов. Він дав нові імена всьому, що його оточувало. До того ж з його легкої руки в лісі під Києвом з’явилися гори Елеон, Фавор і Синай. Про далекий Єрусалим нагадували ручаї Кедронський та Силоамський. Із часом саму місцевість почали називати іменем шанованого єпископа. Так і з’явилася Феофанія — нині одне з улюблених місць відпочинку киян.

У давні часи, 1861 року, київський чернець Вонифатій прибув сюди з «послушенством». Він мав заснувати новий монастир. Приблизно за 40 років дерев’яні монастиреві будови були замінені на цегляні. Виросли два нові кам’яні храми і триярусна дзвіниця, з’явилися трапезна та приміщення для прочан. Слава Феофанії росла. Було вирішено будувати великий собор, присвячений святому Пантелеймону. Його зведенням займався єпархіальний архітектор Є. Єрмаков.

Не зупинятимемося на всіх негараздах і трагедіях, які довелося пережити цьому храму. Але попри все прочанам вдавалося з’являтися тут навіть у найсуворіші часи.
1990 року монастир територіально повернули черницям Свято-Пантелеймонівського скиту Києво-Покровського монастиря. Нині цей доглянутий комплекс радує око і душу вірян, а також відвідувачів парку, які вирішили провести своє дозвілля у такому чудовому, благословенному куточку.