Проте нині роль домашніх улюбленців часто виконують уже не живі чотирилапі та хвостаті друзі, а комп’ютери, телефони та інші гаджети. Натомість на вулицях збільшується кількість бродячих тварин, а в ЗМІ — повідомлень про жорстоке ставлення до них...
Милосердя до всього живого, і особливо до братів наших менших, із ранніх літ прищеплювала своїм чотирьом дітям багатодітна мама з Павлиша Онуфріївського району Тетяна НЕЛЬГА. Мимоволі її піклування про тварин переросло у волонтерство. Тетяна надає тимчасовий притулок голодним і занедбаним собакам і кішкам, приреченим байдужістю «двоногих» на смерть. Разом зі своєю родиною й такими ж небайдужими волонтерами рятує, лікує та віддає їх у хороші руки.

Багато хто дивиться на таких людей, як Тетяна Нельга, з іронією, називає їх диваками. При цьому чомусь нікого не дивує, коли підлітки знімають на камеру і викладають у соцмережу відео, як топлять у колодязі беззахисне кошеня... Звідки в таких дітей візьметься доброта та милосердя і що чекає на суспільство з такими індивідами?

Усю беззахисність та людський цинізм Тетяна, на жаль, у повній мірі відчула на собі. І мала можливість переконатись, що тварини часто набагато добріші та відданніші за людей.

Виховувалась вона з братом (нині покійним) у Пантаївському будинку-інтернаті. Потрапили туди з Бобринецького району. «Як і інші діти, іноді з братом не слухалися вихователів, — згадує Тетяна. — То нас виганяли з приміщення на вулицю. При будинку-інтернаті жила собака Каштанка. У холод ми тулились до неї: вона нас і зігрівала, і облизувала. Іноді навіть заздрили її цуценятам, бо не мали такої ласки, як вони. Мені тоді не було й шести років...»

Мабуть, із того часу і з’явились у Тетяни добрі почуття до собак. Пізніше дуже полюбила коней. «Уже в підлітковому віці я була ведучою групи барабанщиць на різних масових заходах, вела колону, — розповіла Тетяна. — І якось в організаторів виникла ідея, щоб ведуча групи їхала верхи. Я навчалась верхової їзди на Олександрійському конезаводі, куди мене возила сімейна пара, яка хотіла забрати мене до себе в прийомну родину. Але... з’явилась рідна мама і я відмовилась. Та неймовірна любов до коней залишилась».

У Павлиш Тетяна переїхала, бо на той час тут мешкав її брат. Ніколи не проходила повз тварин, які потрапили в біду. Тихенько рятувала то одну, то іншу. І, зрештою, стала в цьому «професіоналом». Познайомилася з волонтерками з Кременчука.

Вони допомагають лікувати чотирилапих та через соцмережі шукати родини, готові взяти бездомну тваринку до себе.

«Спочатку це були переважно собаки, — розповідає Тетяна. — Але потім стали допомагати і бездомним кішкам. Їх масово почали підкидати безпосередньо до нас. Було таке, що за один раз більше десятка кошенят підкинули. Ми з дітьми були шоковані, коли поряд із нашим двором на дереві побачили пухнасті «фрукти», які несамовито нявчали. Поступово всім їм знайшли господарів».

Нині обійстя Тетяни Нельги перетворилось на тимчасовий притулок для бездомних тварин, яких виходжують, лікують та передають у добрі руки. Матері постійно допомагає фінансово старший син Владислав. Підтримує мамине волонтерство і донька Юля, яка вже мешкає окремо. А молодші сини-школярі Юра та Єгор допомагають у догляді (на знімку).

«Діти привчились до санітарних вимог, після спілкування з тваринами обробляють руки антисептиками, — зазначає Тетяна. — Тварини наші дисципліновані, наприклад, ті котики, які живуть у будинку, в туалет просяться на вулицю. Найбільший клопіт — усіх нагодувати».

На сьогодні є потреба у крупах, м’ясних рештках, соломі для підстилки собакам у вольєрах. Готує господиня на плиті на дровах (влітку — на газовій плитці). Щодня варить півтора відра харчу зранку і півтора — ввечері. Крім того, волонтери допомагають купувати готовий корм для тварин.

Як розповіла Тетяна, до кожної тваринки, як і до людини, треба знайти підхід. Бо в кожної свій характер. За ним і називають знайд.

Жінка може годинами розповідати про підопічних, яким вдалося допомогти, і висловлює вдячність усім, хто долучається та дає притулок. А до тих, із чиєї вини тварини опиняються на вулиці, Тетяна звертається із такими словами: «Якщо не хочете тримати тварину — не викидайте, тим більше не бийте та не знущайтесь, а просто відвезіть у притулок. А щоб не мати «зайвих» цуценят чи кошенят, стерилізуйте самок — і тоді не матимете клопоту, де подіти приплід. У будь-якому разі, не прирікайте беззахисних тварин на страждання!».

...Хтось скаже — у нас людей вбивають і катують, а ви — про тварин... Але, можливо, саме зі ставлення до останніх це й починається. У підростаючого покоління досить часто гуманність, відповідальність за чиєсь життя витісняються цинічними знущаннями з беззахисних тварин «на публіку». Рано чи пізно такі вияви переносяться на батьків, однолітків, стареньких чи просто слабших. Та й хто винен у тому, що бачимо на вулиці занедбаних, хворих, голодних, а часто й агресивних тварин?

Знову ж таки — люди, які їх завели, а дати раду не змогли і викинули. Тож перш ніж гидливо скривитись, задумайтесь: чому вона там і як їй допомогти. Ми всі — живі істоти і маємо однакове право на життя.

Кіровоградська область.

Фото надано автором.