Подружжя Надія та Віталій Колядичі з дітьми Марком, Станіславом і Тіною.
Але люди відстояли його, бо не хотіли залишати рідні місця.
А ось родина Петра і Ганни КОЛЯДИЧІВ змушена була переселитися, оскільки переживала за здоров’я найменшого шестирічного Віталика. Старші діти — Надія та Анатолій — на той час уже мали свої сім’ї, але теж, як і батьки, шукали прихистку від чорнобильського лиха: спочатку у Рівненському районі, а згодом переселилися у Млинівський — у село Ставрів. Анатолій залишився у Заріцьку Рівненського району.
— Я тоді був малим, але пам’ятаю, що нам держава дала новий будинок. Батьки перепланували, відремонтували його, — згадує ті часи Віталій Колядич. — Тато й мама отримали роботу у місцевому колгоспі, тоді він був економічно міцний. Я навчався у Підлозцівській школі. Брат і донині мешкає у Рівненському районі, сестра тут, у Ставрові, працює завгоспом у дитсадку в Підлозцях. Мама вже на пенсії, а батько, на жаль, п’ять років тому помер.
Віталій Петрович закінчив два університети — рівненський ім. С. Дем’янчука та волинський. Працював у школі, а нині у ТзОВ «Алекмір», яке орендує в місцевих селян земельні паї, вирощує на них сільськогосподарську продукцію.
— Місцеве населення в ті роки прийняло нас гостинно, — каже Віталій Колядич. — Ми тут прижилися, хоча, звичайно ж, із теплотою згадуємо своє рідне поліське село Великі Озера. У мене троє діточок народилися уже тут, у Ставрові. Найменшій доньці Тіні 3 роки, синам Станіславу — 6, Марку — 8 років, вони учні Підлозцівського ліцею. У нашому селі чимало сімей, які переселилися сюди з північних, поліських районів Рівненщини.
До речі, Віталій Колядич — депутат Підлозцівської сільської ради трьох скликань. Це свідчить про те, що його поважають люди, якщо довірили йому представляти їхні інтереси у Підлозцівській сільській територіальній громаді.
Рівне.
Фото із сімейного альбому.
