Так само, як ще не дуже давно в колишньому СРСР — скляні.
І ніхто цього не соромиться, адже під час купівлі напою за його упаковку сплачено кошти, які можливо повернути — по 25 центів за кожну. До речі, така тара не завжди одноразова: виробники застосовують також і багаторазову, скляну, котру можна використовувати до 50 разів! А повторне використання знижує витрати на виробництво упаковки, що в кінцевому підсумку зменшує ціну і напою. Тож ідеться не лише про чистоту довкілля, оскільки тара не потрапляє на звалище, а й про економію коштів.
А нині систему прийому від населення скляних пляшок і банок за гроші впроваджують і решта країн ЄС — у рамках так званого Європейського зеленого курсу, за схемою переробки тари для напоїв. Про це 7 червня повідомив інформаційний портал EURACTIV.COM.
За основу береться система Німеччини, котра має вже 20-річний досвід роботи за такою схемою. Це — система одноразового завдатку, котра передбачає, що люди самотужки приносять пластикову і скляну тару в магазин й отримують внесений за неї депозит.
Усі торговельні заклади ФРН, котрі продають напої, зобов’язані взяти завдаток за тару і повернути його покупцеві тоді, як він здає таку упаковку в магазин, незалежно від того, куплений напій тут чи деінде. Завдаток за пластикову пляшку достатньо високий — 25 центів, зважаючи на більший негативний вплив пластику на довкілля, а за скляні пляшки — 8—15 центів, оскільки їх можна застосовувати повторно.
Ідея полягає в тому, щоб якомога більше винагородити покупців за повернення пластику і спонукати їх купувати продукти в скляній тарі. Й це, як свідчить досвід ФРН, відмінно спрацьовує. Щоправда, тут розроблена найуспішніша і найбільша у світі програма повернення депозитів за тару, котра може слугувати зразком для решти країн. Адже нині — й дедалі більше — виникають проблеми із забрудненням довкілля саме пластиковими відходами.
Тож упродовж наступних 10 років усі країни — члени ЄС мають повністю перейти на депозитну систему використання тари, коли її дуже просто можна повернути в магазин, отримавши свій депозит.
Також ця німецька модель допоможе малозабезпеченим громадянам отримати дещицю коштів, адже вони, зібравши тару в сміттєвих контейнерах чи залишену після пікніків, мають змогу здати її у магазини за гроші.
Звичайно, щоб ці системи працювали, необхідна підтримка виробників. У Німеччині це значною мірою залежить від продукту, який вони продукують. Приміром, президент Німецької асоціації мінеральної води, доктор Карл Так стверджує, що система замкнутого циклу заправки старої тари новим продуктом стосовно мінеральної води сягає майже 100%! Високий рівень збирання тари свідчить, що споживачі відповідально ставляться до цього питання, а системи упаковки німецьких виробників мінералки не забруднюють океани чи довкілля загалом.
Зрозуміло, що велика кількість виробників хотіли б працювати так само, але без системи збирання тари це навряд чи можливо. Приклад Німеччини в цій сфері свідчить, що такі схеми не можуть бути нав’язані наказом. Вони передбачають співробітництво між урядами, виробниками, роздрібними торговцями, і, що надзвичайно важливо, споживачами. Це — досить складна система, але тільки вона може гарантувати безперервний потік використання і переробки пляшок.
Звісно, що на цьому шляху виникне сила-силенна проблем, які слід буде роз’яснювати, вивчати, розв’язувати. Втім, не святі горщики ліплять, зуміли ж німці це зробити, то чому іншим не під силу?
Берлін.
Фото автора.
