При виборі літнього табору (як і будь-якому виборі, що стосується дитини!) батькам важливо не тільки почитати відгуки про нього в Інтернеті, а й стати справжніми занудами — знайти відповіді на безліч запитань. Яких саме? І як пережити період адаптації дитини на початку зміни — розповідає психолог Світлана РОЙЗ (на знімку).

Дізнайтеся про все!

Чи є певна тема (спрямованість, світогляд, цінності) табору і його засновників? Яка запланована програма? Чи дотримані карантинні заходи? Вперше табір розташовується саме в цьому місці або це постійна локація? Які умови проживання? (Якщо дитині такий побут не знайомий, то потрібно розказати й підготувати.) Де розміщено туалет, душ, скільки людей мешкає в одній кімнаті?

Хто вожаті? Скільки дітей на одного дорослого? Змішані вікові групи або розбиті за віком-загонами? Чи можна користуватися телефоном і коли зв’язуватися з дитиною? Чи давати з собою гроші? Чи можна і коли телефонувати вожатим?

Що відбувається, якщо хтось із дітей занедужує? Яка питна вода? Чи є поруч водойма та чи передбачаються водні активності (для багатьох дітей, які бояться плавати, це гостра тема)?

Обов’язково уточніть, яке планується харчування, чи буде можливість вибору? Якщо дитина не переносить або уникає якихось продуктів, це важливо обговорити заздалегідь. Був випадок, коли дитина-вегетаріанець потрапила в «похідний» табір, де щодня жарили сосиски на багатті, переважало м’ясо, а «салатної» їжі було небагато. У перші дні їй було важко, вона була «незручною» — і це вплинуло на ставлення до неї.

Про алергію — на їжу, укуси комарів, ліки — важливо не просто сказати, а написати при оформленні.

У багатьох таборах дають при реєстрації пам’ятку з інформацією: який буде режим, що із собою брати, які правила безпеки. Вивчіть її разом із дитиною. Що більше розуміння, то спокійніше буде батькам і дітям!

Увага до деталей

Усі діти різні. Те, що для одного складно, — для іншого буде цілком природно й радісно. Для підлітків здорово знайти тематичний або проектний табір (щоб поєднувалися навколо певного завдання — проекту).

Для дітей 6—9 років ідеальний формат денних таборів. У звичайних їм складніше адаптуватися. Тому важливо врахувати ступінь самостійності: чи вміє підпорядковуватися загальним правилам, витримати навантаження без мами, сам укластися спати, подбати про свій одяг і гігієну, впоратися з емоціями, попросити про допомогу в дорослих, якщо знадобиться?..

Дайте дитині із собою щось маленьке, що нагадувало б про маму-тата, — лист, текст на диктофоні, відео зі словами підтримки. Придумайте «ритуали»: обіймочки, смс, секретні слівця, які можна буде використовувати в розлуці. Дитині важливо нагадати: ми заради її здоров’я, безпеки й щастя готові на все. І якщо їй некомфортно — нам важливо про це знати. Вона може розраховувати на нас.

Перші 3—4 дні — адаптаційні. До місця, режиму, контактів. Дитина може телефонувати, плакати й просити її забрати. Будьте дуже уважні до того, що саме і як вона каже. Щоб зрозуміти — вона нудьгує чи у небезпеці. Якщо небезпечно — втручаємося одразу.

Дитині, яка росте в родині єдиною і най-най, у перші дні може бути складно витримувати напруження від постійних контактів і відсутності своєї території. Попередьте вожатих, що в неї може бути потреба в усамітненні, мовчанні, від перевантаження вона може плакати або дратуватися, — щоб давали можливість побути на самоті.

Якщо дитина ридає у слухавку

У багатьох таборах є правило: дзвінки батьків — тільки у визначений час. Витримуйте самі це правило, не турбуйте дитину зайвий раз. Але в нас повинна бути можливість зв’язуватися з вожатим і дізнаватися, чи все гаразд з дитиною. (При цьому намагайтеся не дуже відволікати вожатих від дітей!)

Якщо дитина телефонує і плаче, ми не зриваємося з місця, щоб її одразу забирати. А уважно слухаємо, намагаючись зрозуміти: 1) вона сумує, 2) їй нудно, 3) їй погано.

1. Якщо сумує, то обов’язково підтримуємо її, говоримо про те, як самі скучили, як хотіли б пригорнути її до себе і як незвично бути один без одного. Нагадуємо про те, що наша любов завжди з нею, навіть коли її не видно. Кажемо секретні слова, згадуємо домашні ритуали — обіймочки тощо. Домовляємося про те, що дитина буде писати замітки, робити фото й нам висилати. Або писати щоденник — за яким потім можна буде зробити комікс. (Кажіть буквально: «Я з тобою, хоч би де ти був; дивлюся на тебе любов’ю кожною зіркою й кожною крапелькою дощу; просто зараз обійми себе руками та уяви, що це я тебе обіймаю»...)

2. Якщо нудно — уточнюємо: чи вдалося їй познайомитися й подружитися з дітьми, чи відчуває вона себе частиною групи, як звуть дітей у її групі. (Даємо суперсекретне завдання: вивідати — як звуть, чи є брати-сестри, чи є домашні тварини.) Нагадуємо, чим можна зайнятися у вільний час. (А собі ставимо запитання: як дитина справляється з нудьгою, якщо ми не даємо їй планшет і телефон?)

3. Якщо дитина каже, що її ображають, дражнять, погрожують — зв’язуємося з вожатими одразу! При контрольному дзвінку вожатому уточнюємо, чи пам’ятає він взагалі ім’я дитини; чи розуміє, про кого говорять; запитуємо, як поводиться дитина протягом дня; і чи важливо нам знати щось про дитину, чого ми в родині не бачимо? Якщо це доречно, просимо, щоб вожатий надіслав світлину дитини за спільною активністю.

Нині є великий вибір літніх таборів і активностей. Нехай для кожного знайдеться свій ідеальний табір. Безпечних, радісних і спокійних канікул!