На знімку: Марія Дмитрівна та Григорій Романович Барбаренки зі своїм онуком Олександром (1956 р.).
Усю війну із гітлерівською Німеччиною пройшов наш земляк Григорій БАРБАРЕНКО. На фронті був водієм вантажної автомашини ЗІС-5 гірськострілецького полку, а після контузії — слюсарем окремої автороти. Солдату нерідко доводилося відновлювати трофейні легкові та вантажні автомобілі різних марок, у тому числі у польових умовах, під вогнем противника. Як записано у нагородних листах, Г. Барбаренко вніс чимало рацпропозицій щодо прискореного ремонту автотранспорту.
Григорій Романович пішов на фронт у 1941 році. Дані про нагороди воїна розшукала в Інтернеті його правнучка Юлія Тимченко. Григорій Барбаренко відзначений двома орденами Червоної Зірки та медаллю «За бойові заслуги».
Воїн Другої світової війни родом із Білорусі. У Макіївці на Донбасі познайомився зі своєю дружиною Марією Дмитрівною. Григорій трудився на шахті. А перед війною сім’я гірника перебралася у село Тарасівське Більманської сільради. У Комиш-Зорі він працював на дизельній електростанції залізничної станції Царекостянтинівка, а також водієм на МТС.
Дочка солдата Марія Падалка розповіла, що після війни родина мешкала у Комиш-Зорі. Згодом батько поїхав на Донбас, працював там на шахті. А дочки з мамою їздили до нього потягом на Донеччину. До пенсії гірника йому не вистачало кілька літ стажу.
— Про війну тато практично нічого не розповідав, — поділилася Марія Григорівна, — та і малою я тоді була. Пам’ятаю, на День Перемоги надягав піджак із нагородами. Це був робочий день, але мітинг відбувався... Батько не дожив до вручення фронтовикам ювілейних медалей. Пішов із життя у 1963 році, йому минуло 56 літ, а мені — 15 весен...
У родині Барбаренків виросло два сини і чотири дочки. На сьогодні залишилися дві дочки. Час невблаганний: усе далі відходить в історію Друга світова війна, а життя висуває людям нові виклики.
Більмак Запорізької області.
