Через прогнози окремих аналітиків осінь очікували і з побоюванням, і з надіями. Бо саме вона мала принести зміни в політичне середовище, а ті, відповідно, могли б вплинути на життя кожного із нас.

Багатьом змін справді хочеться. Людей діймають безробіття, малі зарплати і пенсії, високі ціни і непомірні платіжки за комуналку. І всім хочеться вірити, що от-от хтось прийде в політикум, в уряд, хтозна в які високі кабінети і нарешті все це змінить.

Та прийшов вересень, а надворі жодних змін. Стан суспільства нагадує якусь тягнучку на дорозі: всі наче й рухаються вперед, але так повільно, що до цілі дуже й дуже далеко. А головне — за зовнішнього спокою мало не в кожного водія все просто закипає всередині.

Ніхто нікому нічого не винен

Час від часу хтось вибухає протестом. Як от Віктор Галущак (на знімку), який приїхав до обласного центру із села Велика Побійна, що в Кам’янець-Подільському районі. Зробив це для того, щоб вийти на одиночний пікет на головній площі міста.

Він не вимагав нічого у влади, не намагався зустрітися з очільниками краю. Просто хотів продемонструвати на особистому прикладі, що в країні не все так добре. Що не потрібні гучні святкування, коли триває війна. Що не варто витрачати величезні кошти на якісь абстрактні речі, коли людям не вистачає на найнеобхідніше.

Приміром, йому, особі з інвалідністю другої групи, яка живе на пенсію у 1854 гривні, ніяк не зрозуміти, для чого було витрачати п’ять мільйонів гривень з обласного бюджету на спорудження прапора, коли є багато інших нагальних витрат.

Зокрема, можна було б купити діагностичне медичне устаткування, щоб хворі не платили величезні кошти за обстеження у приватних кабінетах.

Людям із такими статками справді багато чого не зрозуміти з того, що відбувається в країні. Сьогоднішні здобутки влади — це лише здобутки влади, але ніяк не ті чинники, що впливають на рівень життя. Приміром, за даними соціологічного опитування, яке проводилось державними органами статистики, в області понад третина родин відмовляють собі в найнеобхіднішому. І це означає, що хтось забув про смачну і корисну їжу, для когось відклалося на невизначене майбутнє придбання домашньої техніки, комусь навіть мріяти не варто про подорожі та відпочинок... Хіба не вражаючим є той факт, що більш як половина домогосподарств Хмельниччини вважали себе бідними, 41 відсоток родин хоча так про себе не думає, але до середнього класу зарахувати себе не може. Тільки дві родини зі ста назвали себе представниками середнього класу. І жоден(!) з опитаних заможним себе не вважав.

Як це пов’язано з політичним життям у краї? Та в тому й уся біда, що ніяк: «верхи» вже давно нічого масштабного не обіцяють, а «низи» вже й не вимагають.

Якщо повернутись до пікету одинака, то й він щиро зізнався: хоч і вибрав для своєї акції місце перед будівлею обласної влади, проте навіть не сподівався, що до нього хтось вийде, вислухає, а тим паче вдасться до якихось дій.

Спокій байдужості

Загалом звичка скаржитись на своє життя, а тим паче вимагати якихось змін, здається, відійшла в минуле. Як і необхідність у представників влади та політичних сил хоча б звітувати про свою діяльність. Мову про реальну партійну роботу мало хто веде.

Про те, що в краї існують десятки різних зареєстрованих політичних партій та громадських організацій, електорат майже не згадує. Та й самі партійні діячі не прагнуть нагадувати про себе. Хіба що час від часу хтось бере участь у певних акціях.

Але не масштабних і не гучних, а швидше, таких, що нагадують певну розвідку, мовляв, як на це відреагують потенційні виборці.

Щось схоже відбувалось, коли Верховна Рада готувалась до відкриття земельного ринку. Земельні питання чи не найактивніше тоді підхопили місцеві осередки ВО «Батьківщина». У Хмельницькому навіть побувала лідерка партії. Однак «розворушити» електорат так і не вдалося.

Навіть політики «найвищого» рангу викликають дедалі менше інтересу у пересічних хмельничан. Не більше, ніж «зірка» вітчизняного телеефіру, на яку цікаво подивитись наживо, але від якої ніхто не чекає якихось дій, що можуть вплинути на життя конкретної людини чи родини.

Хтось хоче втриматись сьогодні, хтось — прийти на роки

Хоча це зовсім не означає, що ті, хто сьогодні у владі, не намагаються демонструвати свої здобутки. Але при цьому не у всіх однакова тактика. Комусь важливо втриматись у владі сьогодні. І це переважно представники правлячої партії. Для багатьох її представників зрозуміло, що їхня влада і політична активність на місцях закінчаться, тільки-но відбудуться зміни у президентському кріслі. Тому про багаторічну майбутню політичну кар’єру замислюються далеко не всі. Вчорашні бізнесмени та підприємці, які нині зайняли політичні посади, в разі потреби готові швидко повернутись до своїх старих занять. Тому рекламою себе як політиків мало хто займається. А всі здобутки — це здобутки владної команди.

Хоча дехто намагається діяти далеко-глядніше, вдало поєднуючи свій бізнес із довгостроковою політичною кар’єрою. І тут продовжує працювати випробуваний десятиріччями принцип мажоритарників, коли акцент робиться не на назву політичної партії, а тим паче програму.

Головне — це присутність на різних заходах у громадах самих народних депутатів, незалежно від їхньої політичної приналежності. А ще важливіше — та матеріальна та фінансова підтримка, яка надається ними мешканцям цих громад. Ось це і є той реальний заділ, який спрацює на майбутніх виборах. Причому незалежно від того, боротьба між якими партіями буде розгоратись за лідерство в країні.

Що ж до теперішніх невдач, то про них із владних крісел ніхто не каже. До речі, як і з опозиційних. Та й узагалі про якесь конструктивне протистояння політичних сил на місцях, яке мало б рухати не тільки політичне, а й економічне життя вперед, важко говорити.

Хоча є й винятки.

До компромісу ніхто не готовий

Мова насамперед про Кам’янець-Подільську міську раду, де протистояння між новими та старими політичними силами триває з часу останніх виборів. Хоча битвою політичних ідеологій це важко назвати. Швидше, дрібна міжусобиця місцевих обранців, яка обертається втратами для мешканців міста.

Це вкотре продемонструвало одне з останніх засідань виконкому, на якому чи не вперше за багато років не була затверджена низка соціальних питань. Зокрема, йшлося про надання одноразової допомоги на поховання родичів кам’янчанам та дітям загиблого учасника АТО/ООС, погодження клопотання про присвоєння звання «Мати-героїня», влаштування дітей у заклад інституційного догляду тощо.

Невирішеними залишилися й такі комунальні питання, як передача контейнерів для побутових відходів, влаштування майданчика для паркування, благоустрій прилеглої території та заїзди на приватні території...

Як видно, жодного натяку на політичну складову в цих питаннях не було. Проте голосів для їх прийняття не вистачило. І все через те, що із дев’яти присутніх членів виконкому, а саме така кількість голосів необхідна для затвердження рішення, один утримався.

Як пояснив Сергій Чернявський, який утримався від голосування, так він продемонстрував свою позицію.

Без сумніву, мати свою позицію — це важливе право представників влади. Головне — не ставати в позу. Наразі в міськраді залишається діючим виконком, який був затверджений депутатами попередньої каденції. На думку теперішнього міського голови Михайла Посітка, у його складі більшість — прихильники попереднього очільника міста. На сесіях не раз намагалися сформувати новий виконком, однак єдності серед депутатів немає і рішення провалювалось.

Після дострокового припинення повноважень окремих членів виконкому їх залишилось лише одинадцять. Але не всі з них готові до роботи. Після зриву засідання Михайло Посітко вкотре закликав бути відповідальними перед громадою, не брати участі в політичних іграх й обстоювати інтереси людей, але...

Не тільки у Кам’янці-Подільському, а й будь-де мешканці краю готові підтримати політичну силу, яка по-справжньому дбатиме про долю їхнього крихітного села, невеликого містечка, області та й усієї країни. Але сьогодні назвати таку мало хто зможе. Якщо відійти від рейтингів партій та їхніх очільників до того, як люди реально оцінюють своє життя, то висновки будуть не надто втішні. У вже згаданому дослідженні обласного управління статистики оцінка домогосподарствами економічних очікувань стосовно свого матеріального становища в наступному році має сумний вигляд. Думки краян розділилися майже навпіл: 47 відсотків не сподіваються на будь-які зміни, а п’ятдесят відсотків очікують на подальше погіршення. І лише у трьох відсотках домогосподарств області сподіваються на покращення свого матеріального становища. Хіба це не є найпоказовішою оцінкою діяльності нинішньої влади і політикуму?

Хмельницький.

Фото автора.