(Звичайно, не беручи до уваги події Помаранчевої революції і Революції Гідності). І є якась дивна закономірність у таких сплесках: відбуваються раз на десятиріччя.
Перший виник теж восени буремного 1991-го і закінчився 1 жовтня відставками тодішнього голови обласної ради Михайла Волощука та його першого заступника Юрія Воробця. Більше вони на політичний олімп не піднялися.
Другий стався за десять років по тому. Тодішній голова ОДА Геннадій Москаль (за першої каденції) при підтримці депутатів від партії СДПУ(о) домігся, що сесія розглядала питання недовіри очільнику обласної ради Іванові Іванчу. Голосів забракло, і він продовжив працювати. Згодом І. Іванчо став народним депутатом України і генконсулом в Угорщині. А Г. Москаль зумів зробити стрімку кар’єру…
Тепер же приводом до протистояння стало те, що сесія обласної ради мала розглянути, окрім інших, надто дратівливі питання: об’єднання всіх півтора десятка медичних закладів комунальної власності різного профілю під орудою обласної лікарні імені Андрія Новака, а також оптимізацію закладів культури і освіти тощо (вулиця це трактувала як закриття, зокрема, дитячої бібліотеки в історичному середмісті Ужгорода, аби заволодіти цінним приміщенням). Постійні комісії напередодні пленарного засідання все узгодили, президія облради погодила… Вирішили це питання розглядати на другому засіданні... Але громадська думка вже збурилася настільки, що градус сягнув стадії кипіння і нікому вже не було цікаво, звідки пішла така пропозиція: мовляв, хто в часи страшної пандемії і розгулу ковіду надумав чіпати й реформувати цілу медичну галузь області?.. Тож депутатів і запрошених на сесію у четвер зранку перед будівлею ради зустрічали протестувальники з транспарантами. Їхні ряди були численні: профспілкові діячі, медики, активісти… До них вийшли голова облради Олексій Петров, народні депутати України Микола Тищенко, Михайло Лаба, заступник голови ОДА, депутат облради Петро Добромільський... Зрозуміло, що змінити позицію і переконати учасників акції жодними виступами було складно…
У сесійному залі по периметру стояли люди переважно в камуфляжній формі. У президії пусто. Працівників апарату теж немає. Це викликало подив. Також стало зрозуміло, що з’явилися депутати не всіх фракцій, а лише опозиційних. Тиша тривала недовго. Стало відомо, що голова ради О. Петров перед самим початком засідання видав розпорядження, яким переніс пленарне засідання на 25 листопада. Почався рух. Оголосили, що в залі присутні 36 обранців із 64 усього складу депутатського корпусу і регламент дозволяє проводити сесію. Прозвучала пропозиція депутата Віктора Русина запросити керівництво обласної ради, і хай, мовляв, скажуть, чому перенесли сесію? Для чого робити цирк? Але зал не зважав. Головуючим обрали Володимира Чубірка. Всі присутні дружно й голосно виконали Державний Гімн України.
Оскільки система «Рада» не була ввімкнута, то проголосували, аби рішення ухвалювати руками. Обрали секретаріат, лічильну комісію… Була внесена пропозиція достроково припинити повноваження чинного голови ради О. Петрова, зняти з порядку денного питання реорганізації медичних і закладів культури, обласного госпіталю ветеранів війни… За це проголосувало 35 депутатів. Просився виступити керуючий справами виконавчого апарату облради Юрій Гузинець, але йому слово не надали. З трибуни виступили голова ГО «Асоціація інвалідів АТО» В’ячеслав Харченко, керівник обласного об’єднання учасників афганської війни Михайло Куцкір та інші. Було піддано критиці голову обласної ради, озвучено проблеми інвалідів і чорнобильців.
Водночас О. Петров раптом зібрав прес-конференцію. І пояснив свою позицію щодо цієї ситуації та наголосив: «Те, що відбувається зараз, — це порушення закону. Я кажу як юрист». Сесія, як випливає з його слів, неповноважна. Він продовжує працювати на посаді голови облради. І водночас звернувся до правоохоронних органів…
У залі робота тривала. А завершилася тим, що депутати вирішили продовжити сесію у четвер, 4 листопада.
Як розвиватиметься ситуація далі, покаже час.
Ужгород.
