Має багато українських та радянських нагород, навіть одну афганську медаль. Не перераховуватиму всіх орденів і медалей Віктора Івановича. Має також чимало грамот, у тому числі Президії Верховної Ради. А нещодавно йому урочисто вручили орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» II ступеня.
Народився і виріс Віктор Ниценко в українському селі Благовіщенка. Всі чоловіки у його роду служили у Збройних Силах, а після служби знову ставали хліборобами. Дідусі Віктора захищали рідну землю під час Другої світової війни. Іван Капленко (мамин тато) загинув на фронті у грізному 1941-му. Кирило Ниценко (татів) брав участь в обороні Ленінграда. Фронтовий шофер багато разів перетинав по кризі Ладозьке озеро на вантажівці по так званій Дорозі життя.
Батько Іван Кирилович служив строкову три роки, рідний брат Іван теж. Навіть сват —військовий: ім’я повного кавалера ордена Слави Григорія Міщенка відоме на Запоріжжі.
З дитинства Віктор також мріяв стати військовим. Під час строкової служби був курсантом навчального підрозділу. Згодом сержантом став заступником командира взводу. Після служби Віктора Ниценка направили в школу прапорщиків, півтора року служив в артдивізіоні поблизу Дрездена.
А в січні 1980 року потрапив на війну — частину перекинули в Афганістан. Як відомо, у грудні 1979-го у цю країну гір і ущелин ввели радянські війська. Пізніше історики назвуть це вторгненням. Дивізії були укомплектовані військовими з запасу (по-народному — «партизанами»). Небоєздатні частини терміново замінили відбірними полками і дивізіонами із Німеччини, Польщі, Угорщини...
Гарнізон, де служив прапорщик В. Ниценко, дислокувався у Кундузі. Бійці частини супроводжували конвої з різними вантажами від кордону вглиб Афганістану. Автоколони доставляли пальне, боєприпаси, військове спорядження, а також народногосподарські вантажі (для цивільного населення).
Віктор Ниценко, як і більшість воїнів, був впевнений: вони допомагають афганському народу відстоювати завоювання Квітневої революції 1978 року. Для наших бійців і командирів моджахеди були ворогами (душманами).
Два роки відслужив в Афганістані! На війні, як на війні — всього бувало: перестрілки, справжні бої. Вижив прапорщик усім смертям назло.
Після Афгану Віктора Ниценка перевели у Київський військовий округ, потім у Групу радянських військ у Німеччині (Магдебург). Після чергової ротації прапорщик В. Ниценко повернувся в Україну. У Переяславі тоді був центр (полігон) ракетних військ й артилерії. Командував взводом підривників. Прапорщик зі своїми солдатами підривав ракети і снаряди, які не вибухнули під час стрільби.
В армійських колах тоді діяв такий принцип: афганців у Чорнобиль не посилати. Але Віктор Іванович потрапив і в ту зону — пішов добровольцем. У родині його друга-прапорщика, якого начальство намітило командирувати у зловісну зону, було двоє дітей, дружина була при надії. Саме тому Віктор Ниценко став чорнобильцем.
У горах й ущелинах Афганістану наш земляк ризикував життям. Небезпечною була і служба на полігоні — адже сапер помиляється лише раз у житті! У Чорнобильській зоні на Київщині розпочалася третя війна Віктора Івановича. Інженерно-саперний взвод під його командуванням знешкоджував різноманітну техніку, начинену радіацією (невидимою смертю).
...За роки служби змінив багато гарнізонів і регіонів колишнього Союзу, побував у відрядженнях у кількох країнах. І всі ці роки поруч із Віктором Івановичем завжди (окрім Афгану) була його дружина Валентина Петрівна.
Разом виростили сина Романа, люблять невістку Тетяну та онуків Катерину і В’ячеслава.
Зі служби у Збройних Силах старший прапорщик Ниценко звільнився за станом здоров’я. Відрядження у Чорнобиль даремно не минуло. На сімейній раді вирішили переїхати у рідні краї на Запоріжжя — до рідні поближче.
Поклик батьківської землі — вічний! Родина здала двокімнатну квартиру у Переяславі та переїхала у райцентр, який нині має назву Більмак.
Тут Віктор Іванович багато років очолював раду міжрайонного осередку Українського товариства мисливців та рибалок. На полюванні був лише кілька разів: рука не піднімається стріляти в дичину. А от рибалка він завзятий! А ще він — автолюбитель і пасічник (теж голос предків).
Боротьба з браконьєрами — четверта війна Віктора Івановича. Позиція у голови ради міжрайорганізації чітка. За свою чесність і непідкупність не раз отримував погрози. Але В. Ниценко ніколи не поступався принципом: закон — один для всіх!
Віктор Ниценко — ветеран військової служби, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, ветеран праці та перший заступник голови місцевої чорнобильської організації. Він і досі робить фізичну зарядку — це армійська звичка. Обожнює водні процедури.
Його поважають за мужність, витримку, мудрість, толерантність і чесність. А ще за те, що попри довгу службу за межами України не забув мову дідів-прадідів!
Більмак
Пологівського району
Запорізької області.
Фото автора.
