Життєпис Розалії Германівни — це складна, але жива історія недавньої минувшини Закарпаття, виткана різними нитками. Поєднувалися білі й чорні, червоні й зелені... Що переважало? У різні роки — то приємне, то сумне, а то й трагічне. В часи війни цій жінці-єврейці довелося пройти через пекло фашистських концтаборів, бачити таке, що нині важко собі навіть уявити. Та найбільше горе — стати свідком невинних смертей безлічі людей, чути відчайдушні крики малечі, а іноді, відвертаючи очі, несамохіть із жахом спостерігати масові розстріли... Неймовірно важко було вистояти морально й пережити все фізично. Але доля змилостивилася — залишила живою.
Після війни вийшла заміж, проте дітей народити не довелося.
Упродовж усього життя Розалія Германівна залишалася доброю, милосердною, життєрадісною та сильною. Половину своїх років вона віддала служінню Богові та допомозі ближнім. І це для неї — найкраща нагорода, бо після пережитого почала дивитися на світ зовсім по-іншому. Зникли звичні колись стремління. Першим і головним постало: любити і поважати людей, чинити добро, дбати про немічних. І ці добрі справи, очевидно, й спричинилися до того, що Господь подарував Розалії Германівні довгий вік. Вона змогла тихо радіти весні й літу, осені й зимі. Та усвідомлювати, що світ загалом добрий, що нелюди заслужили покари й смерті і що та трагедія, яку їй довелося пережити, більше не повернеться...
А розділити радість 100-літнього ювілею до Розалії Германівни прийшли близькі, друзі, знайомі, які побажали іменинниці здоров’я і благоденства. Приєднався до привітань і народний депутат України Василь Петьовка. З нагоди такого величного свята квіти та цінні подарунки пані Розалії вручив його помічник Михайло Штефко.
У свою чергу ювілярка подякувала за увагу та вітання й сердечно побажала всім закарпатцям щастя, здоров’я, достатку та благополуччя. А Україні й усім її жителям — миру, любові й надії на краще.
Ужгород.
Фото прес-служби Василя Петьовки.
