Нині побачити взимку ковзанярів — справжня рідкість. Льодові майданчики у дворах та на шкільних стадіонах, ковзанки на міському пляжі — все це здебільшого спогади з минулого. Дітлахів і дорослих позбавили льодової романтики теплі зими. Протягом сезону не набереться й кількох тижнів, коли стабільна морозна температура тримається цілодобово. Але ж були часи, коли на міській ковзанці розважались і навіть призначали побачення...
Уперше таку розвагу жителям Проскурова запропонували у Новий 1902 рік. Тоді Південний Буг на довгі місяці вкривався товстим шаром льоду. Тож купчиха Рося Шайгаш вирішила влаштувати там громадську ковзанку. Для маленького провінційного містечка подія була надзвичайна. По місту розклеїли оголошення, в яких ішлося про те, що на ковзанці можна взяти напрокат «найкращі французькі ковзани». Кмітлива підприємниця продумала все: на ковзанці встановили роздягальні, працював буфет. А вечорами по околицях розносилась музика духового оркестру.
Щоправда, така розвага була доступною не для всіх. Вранішній квиток на ковзанку і прокат ковзанів коштував 22 копійки, а за перебування на ній з 16-ї до 23-ї години треба було заплатити 32 копійки. Як розповів краєзнавець Сергій Єсюнін, тоді за буханець білого хліба платили 8 копійок, а за кілограм м’яса — 35. Тож за один похід на ковзанку бідна родина могла харчуватись кілька днів. Та побувати там було мрією багатьох молодих проскурівчан.
Можна припустити, що дехто навіть мав свої ковзани, хоча це, напевно, було розкішшю. Такі сьогодні є серед експонатів Шепетівського музею пропаганди (на знімку). Саме ці ковзани потрапили до музею від благодійника, котрий придбав їх в антикварному магазині у Нідерландах. Там вони й були виготовлені приблизно тоді ж, коли працювала перша проскурівська ковзанка. У селі Аккрум діяла ціла ковзанярська фабрика, заснована у 1861 році. До дерев’яних ковзанів там же виготовляли металеві леза. А після того, як наприкінці ХІХ століття на фабриці створили ковзани для королеви Нідерландів Вільгельміни, та модель здобула назву «Квінніс» і стала дуже популярною серед жінок. Хто знає, може, комусь із проскурівських модників теж дістались такі і вони викреслювали ними на льоду зимові візерунки...
Уже не перший рік в обласному центрі працює критий каток зі штучним льодовим покриттям. Там збираються і просто любителі покататись на ковзанах, і хокеїсти. Приходять туди також родини з дітьми. Та все ж тієї романтики, котрою було сповнене катання на ковзанах під звуки духового оркестру, дещо бракує.
Хоча навряд чи варто ідеалізувати ту картинку столітньої давності. Бо навіть тоді ця розвага не всім припадала до душі. Краєзнавці відшукали скаргу, яка одразу після відкриття ковзанки надійшла на ім’я міського голови.
Парафіяни католицької церкви, що розташовувалася неподалік від місця розваги, скаржились, що голосна музика і гамір відволікають їх від молитов. Тож просили, щоб ковзанку перенесли подалі від храму або заборонили оркестру грати під час богослужіння.
Протягом наступного століття на річці майже щороку влаштовували ковзанки. Вони були різними. Та, що важливо, завжди приносили радість городянам.
Хмельницький.
Фото з музею пропаганди.
