Виготовлені нею ляльки-обереги стали хранительками домашнього затишку не в одній українській родині, а авторські образи жінок-берегинь прикрашають сторінки українських журналів та календарів. Анна входить до всеукраїнських спільнот «Секрети лялькарок» та «Авторська лялька-мотанка».

«Виросла я в Криму, — каже майстриня, — тому матеріалом для творчості стали морські мушлі. Я робила з них композиції і навіть продавала відпочивальникам. Тож ми з братом завжди мали на морозиво. Звісно, дуже любила майструвати одяг своїм целулоїдним лялькам. У мене була незліченна кількість клаптиків різної тканини, голок та ниток».

Певний час Анна Парфентьєва проживала в містечку Тульчин, що на Вінниччині. Саме там дівчина вперше побачила ляльки-мотанки на виставці в місцевому Будинку культури. Це були яскраві, зроблені в етностилі, з довгими косами та пишними вінками, лялечки. Відтоді вона почала цікавитися історією ляльки-мотанки, її значенням. А техніку намотування побачила і спробувала під час семінару заступників директорів у Тульчині, де відбувся майстер-клас зі створення ляльки-мотанки. Згодом зробила свою першу лялечку.

Для Анни її захоплення — це відпочинок, який дарує спокій і затишок. «Особливо подобається заплітати коси і плести віночки, — каже майстриня. — Це якийсь особливий ритуал, що неначе переносить мене в дитинство. Я помітила заспокійливий ефект від процесу виготовлення ляльки, а потім дізналася, що лялькотерапія є одним із методів подолання стресу. Дуже люблю довгі осінньо-зимові вечори — чудовий привід для рукоділля. До того ж коли надворі лютує негода, а в будинку тепло та затишно, з’являються нові ідеї, які я втілюю в життя. У кожну свою лялечку вкладаю частинку душі, незалежно від того, чи для себе роблю її, чи на замовлення...»

Дивлячись на її творіння, дивуєшся: звідки й беруться ідеї?! «Образ майбутньої ляльки народжується сам по собі в думках, — каже майстриня. — Потім починаєш творити: підбираєш тканину, прикраси для намиста, головний убір, стрічки, мережива, нитки для волосся. Складність полягає в тому, що працюєш із великою кількістю дрібних деталей. Буває, що й спина та ноги затерпають. На виготовлення однієї ляльки витрачаю до двох тижнів, залежно від кількості елементів».

Анні подобається відтворювати у своїх ляльках елементи національного вбрання етнічних регіонів України. Наприклад, головні убори, такі як намітки та чільця, що були популярні в Західній Україні в XV столітті, а згодом і по всій території України. Різні типи плахт, оскільки вони відрізнялися по регіонах. Особливо подобаються майстрині гуцульський, поліський та буковинський стрій.
Лялька-мотанка — це сильний прадавній оберіг, існують певні правила в її створенні, яких обов’язково треба дотримуватися.

За змістовним значенням є різні види ляльок: берегині, княгині (наречені), пеленашки, нерозлучники, зерновушки, травнички, бажанниці, подорожниці та багато інших.

«Дуже приємно, що прадавнє мистецтво створення ляльки-мотанки нині відроджується і лялькарок стає дедалі більше, — зазначає майстриня. — Серед нас є навіть чоловіки. Членами наших спільнот є й представники української діаспори з Канади, Португалії, Бразилії та Німеччини. У 2022 році за ініціативи спільноти «Секрети лялькарок» був випущений Всеукраїнський тематичний календар, де моя лялька «Калина» представляє серпень.

Також мої роботи брали участь у всеукраїнських конкурсах».

Вільного часу в Анни Парфентьєвої дуже мало, тому займатися улюбленою справою їй не завжди вдається. Проте нині жінка працює над новою патріотичною лялькою «Україна нездоланна». А в майбутньому планує випустити свій власний авторський календар.

Новоукраїнка

Кіровоградської області.

\

Фото автора.