Музи не мають мовчати і в наш жахливий час, коли стріляють гармати і ракети. Відзначимо святковий День поетів 100-річним ювілеєм знакової збірки Максима Рильського – «Синя далечінь» (Київ, видавництво «Слово», 1922 р.).

Відомий дослідник поезії Максима Тадейовича академік Леонід Новиченко відзначив, що саме ця книжка ознаменувала становлення неокласичного спрямування в творчості Рильського.

В той же час жодна із попередніх двох збірок поета («На білих островах», 1910 р. та «Під осінніми зорями», 1918 р.), чи з наступних понад тридцяти книжок поезії не отримували такої нищівної критики, як «Синя далечінь». «Це апофеоз феодальної ідеології», а сам автор «нагадує фреску середньовічного монастиря, такий застиглий, задумливий в собі, не спізвучний з нашою епохою!».

Видатний поет еміграції Євген Маланюк, захоплено зустрівши «Синю далечінь», вказує на велику заслугу М.Рильського в розширенні горизонтів української поезії, у виході в широкий світ, у конструктивнім входженні в систему західноєвропейської поезії. Але ці поодинокі голоси потопають у хвилях нищівної критики в пресі, під час диспутів й виступів за спроби «реставрації в новій історичній дійсності «канонів греко-римського античного мистецтва». Ярлики «націоналістичний волюнтаризм», «дворянсько-поміщицька ідеологія» переслідували поета й в подальшому житті.

Спробуємо поставити себе на місце пролеткультівських критиків. Вони не могли зрозуміти думки того ж Маланюка, що збірка «прислуговує самоствердженню нації через високу культуру». З іншого боку, як їм сприймати появу молодого поета, який переїздить із села в Київ (1923 р.) і презентує збірку, в якій жодним словом не згадуються історичні соціально-класові зміни й події – революція, громадянська війна, становлення радянської влади. Їх він ніби не помічає та ігнорує. Це дало підстави Леоніду Новиченку назвати книжку не тільки знаковою, але й найбільш кризовою в творчому доробку поета.

Замість політичної лояльності в одному із віршів збірки звучать як кредо рядки : «...А я б хотів у тиші, над удками// Своє життя непроданим донести».

Що, крім неприязні й зневаги з боку «творців нової літератури», могло викликати подібне ставлення до розбудови радянської держави. Так, неокласик відгородився від бурхливої сучасності. «Горе тому історикові, що в творах Рильського шукатиме колись печать доби», – констатує Є.Маланюк.

Але згадайте, за яких умов та часів писалися майже всі 44 вірші збірки (крім трьох). 1919-1922 роки – період вчителювання в школах сіл Вчорайше та Романівки тодішнього Сквирського повіту Київської губернії. Сільський вчитель української мови й літератури, натхненний спілкуванням із земляками й закоханістю природою писав вірші, пройняті красою й радістю життя. За висловом Миколи Зерова, «радістю існування».

«Поетом уяви» назвав Рильського професор Володимир Панченко. А як інакше можна «побачити» з вікна сільської школи «білоодежу Дездемону», «почути» «дзвін кастаньєт привабливої Кармен», «погостювати» в Шампані та Венеції.
 
…Укотре перегортаю пожовклі сторінки оригіналів «Синьої далечини», і щоразу зупиняюся на малюнку на обкладинці: двоє молодиків із рюкзаками за плечима поспішають на схід сонця, яке, на диво, встає на Заході, над Нотр-Дам-де-Парі, будівлями готики.
 
Мабуть, саме малюнок на обкладинці «Синьої далечини» мав на увазі Євген Маланюк, коли писав: «…На його невеликій, з таким тонким смаком виданій книжечці лежить прозорий серпанок глибокого суму за культурою, за цивілізацією, за синьою далечинню Європи».

Вірш, із збірки, який пропоную, Володимир Сосюра назвав «молитвою подружжя»:

Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі,

Образ Киприди її благословляє з кутка;

Ми принесемо богині смокви медово-солодкі,

Темний міцний виноград і молодих голуб’ят.

Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п’яніше.

Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста…

Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути

І в заворожену ніч мудрого сина зачать.

На знімках: рідкісний портрет М.Рильського початку 20-х років; оригінали збірки з дарчими написами автора різних років із фондів Київського літературно-меморіального музею М. Рильського.

Вислювлюємо щиру подяку редакції газети «Голос України» та головному редактору Анатолію Горлову за підтримку факсимільного видання збірки, здійсненого напередодні війни.