Це маленьке уточнення здається важливим хоча б тому, що за ним стоять багато птахів і людей, яких зі мною тепер нема. Наприклад, моїх батьків. Вони часто казали про те чи друге: «Це було до війни». Я їм заздрив, бо вони могли так сказати, а я ні. Я й тепер їм заздрю, бо під ту війну вони були майже втричі молодші, аніж я – під війну нинішню.
Одначе ця історія – про сороку. Її було підібрано неподалік мого двору – поранену в нерівному бою, коли сороки з воронами билися за територію існування. Я сто разів зарікався втручатися в долю птахів при такій оказії. «Ти ж не Господь Бог, щоб їх рятувати!» – казав я собі. А тут не витримав, забрав додому, годував з долоні.
Потім пожалкував, бо вона скоро покинула мене, коли одужала.
Щоправда, якісь дві сороки з тих пір щодня пасуться у мене в дворі. Може,одна зних – та сама.
І ще – ворон з тих пір поблизу не стало.
Кажуть, давні греки вміли розгадувати таємний смисл подій по польоту птахів. Якби я був давній грек, то всю оцю довоєнну історію трактував би ось яким чином.
Перше. Хоч ти й не Господь Бог, помагай тим, хто б`ється з більшими за себе.
Друге. Хоч ворони й більші, а таки відступили.
І нарешті третє. Коли хтось незнайомий чи невпізнаний прилетів і пасеться у твоєму дворі, то це можуть бути саме ті, про кого ти думав, що їх з тобою давно нема.
