Я – котик і звуть мене Черчиль. З приводу імені була забавна історія. Коли жив з мамою у колишньої хазяйки, та вирішила мене назвати Мурзилкою, скорочено – Мурзик. З цим іменем і потрапив до нової своєї господині, Олени. Та, побачивши мене – красеня, одразу заявила: «Який він Мурзилка? І вже точно не Мурзик. Так лише безпритульних котів називають. Для благородного котика британської крові має бути достойне ім’я».

Тож назвала мене Черчилем. Як потім пояснювала, аби з дитинства закласти правильну програму – бути таким розумним, як британський прем’єр Вінстон Черчилль; таким саме вгодованим і взагалі пам’ятати, що особистість, які відрізняється від усіх інших. Єдине, що коли записувалися у моєму паспорті (до речі, він і закордонний) зареєстрували мене, як Черчиль з однією літерою «л». Аби хтось не подумав, що я претендую на горде прізвище та спадок великої людини.

Отож став я Черчилем. Що й сказати, ім’я позначається на поведінці та характері. Карма – річ серйозна. Добре, що Лєна добре підготувалася до мого до неї переїзду. Облаштувала мені зону відпочинку, ігрову та санітарну частини, їдальню. Оцінив схвально. Дуже переживала, чи знайду я санітарну зону. Як дєвочка. Я ж розумний хлопець, акуратний, всі запахи добре відчуваю. Невже можна було собі уявити, що я зможу щось переплутати?

Розібралися. Вона переконалася, що я хлопець кмітливий. Особливо в плані їжі. Як тільки вона кип’ятить воду, аби приготувати мені вівсянку та розпаковує пакетик з м’яском, я ж одразу поруч. Жодного разу мене не підводила. Все «чьотенько», за розкладом. Звісно, балує мене курятиною, смаженою печінкою, молочком та сиром, яйцем.

Вона, ця Лєна, непогана така дівчина. Начебто не дуринда якась. Грошенятка водяться. Бо за що би вона мені постійно купувала  недешевий корм та гарні іграшки? Коли нафарбується, зробить зачіску та гарно вдягнеться, то, можна сказати, красуня. Наскільки можна бути красунею в її за… 38. Начебто, і чоловіки за нею не проти приударити. Але якось все несерйозно. Нещодавно почув один анекдот. Чоловік подивився на доглянутого кота та подумав: «Якщо вона кота так добре доглядає та годує, то і мене так само буде». На що кіт відповів: «Не лізь в нашу родину». Це точно про нас з Лєною.

Ми і самі впораємося, без нікому не потрібного чоловічого втручання. Мені вже піврочку, чотири місяці з них я живу з Лєною. Опікаю її, турбуюся, зігріваю, мурчу. А вона гладить мені пузико. Суцільна ідилія. За цей час накопичилося чимало історій, якими я з вами обов’язково поділюся. Далі буде.

Фото автора.