От і ми з Іваном відстояли чергу.
Мене ця картинка не дуже тішить, як будь-яка підміна. Бо хочеться, щоб тигр дружив з тобою просто з приятельських почуттів, а не тому, що він ситий і лінивий.
Услід за тим згадуються інші підміни, пов’язані з тиграми. Приміром, знаменитий вермахтівський танк, чиє ім’я здається справнішим за живого тигра. Принаймні, в уяві мого покоління, що виросло на совєцьких фільмах про війну і німців.
Коли моя перша жінка втретє вийшла заміж – за німця – вона забрала з собою нашу малу дочку й оселилася в Касселі. Саме там, де колись випускали оті танки «Тигр».
Коли наша дочка підросла й закінчила кінофакультет, їй знадобилося знімати дипломний фільм. Ми разом придумали сюжет: новенький «Тигр» виходить з Касселя й добирається до Полтавщини, до села, з якого ми родом – і я, і дочка. Танкісти попросили нашу бабу (для дочки – прабабу) зробити їм яєчню. Повечеряли й поїхали далі, а назад, казала баба, не повернулись.
Цю історію я люблю, хоч нас там ще нема.
А втім, у селі, з якого ми родом, зараз комендантська година.
А на наш вік вистачає знайомих підмін: у кацапів є бронемашина, що зветься «Тигр», й інколи жаль, що їй доводиться горіти під таким гарним іменем.
