Його пропагандисти роками штампували, вигадували міфи та неправдиві приводи для виправдання мілітарної агресії в центрі Європи. Стаття «Реальність, побудована на брехні: 100 днів загарбницької війни Росії в Україні» розміщена на сайті EUvsDisinfo, база даних якого налічує понад п'ять тисяч випадків дезінформації, де аналізуються прокремлівські наративи фейків, їх гнучкість залежно від мети та ноу-хау дезінформації, зробленої у рф.
Отже, у п'єсі кремля виділяються два найбільш популярні наративи: істерична «русофобія» захопила світ (хто виступає проти чи критикує Росію — той русофоб) та Україна — розсадник нацистів, які становлять екзистенційну загрозу всьому російському.
Торгування страхом і ненавистю, граючи на «карту жертви», стало улюбленим заняттям російського дипломатичного корпусу та урядовців. Тактика такої «дези» — заперечувати та відволікати від обґрунтованої критики, посилаючись на фальшиву несправедливість. Щодо другого «стовпа» роспропаганди, то «денацифікація» була одним із головних тем промови путіна 24 лютого цього року, якою він виправдовував початок «спецоперації». За два тижні до того про «нацистську Україну» говорили з ранку до ночі всі рупори кремля, готуючи народонаселення рф до гарячкової підтримки «денацифікації».
А через місяць «РИА «Новости», одне з провідних російських ЗМІ, опублікувало «програмну» статтю Тимофія Сергєйцева, якою закладено збочену інтелектуальну структуру, створено фон для звірств, які рашисти вчиняють в Україні.
Оскільки російська «спецоперація» продовжується, а її дезінформація стає все страшнішою, у логіці викривленого дзеркала кремля було сенс об'єднати ці два наративи в одне надзвичайно абсурдне твердження. А саме: «русофобія» стала новою визначальною характеристикою нацизму, який відродився в Україні, а зараз нестримно поширюється Європою. І звинувачення Ізраїлю в тому, що він нацист, є прикладом того, як далеко російські пропагандисти відійшли від курсу розуму.
Окремо у статті приділяється увага «новому языку» кремля — термінології, яку використовує кремль для опису війни рф в Україні. Так, напад із бомбардуванням на суверенну сусідню державу путін назвав «спеціальною військовою операцією» та «самообороною Росії».
Поки війна триває, москва продовжує зловживати мовою і викривляти реальність, щоб виправдати насильство та заперечити свою відповідальність за скоєні злочини згідно з міжнародним правом. І цю новомову рф не слід сприймати легковажно. Бо мова має значення! Формулювання неспровокованої агресії чіткими, зрозумілими міжнародній спільноті термінами необхідне для притягнення винних до відповідальності.
Якщо не буде «війни», то росія не може вчинити «воєнних злочинів»; якщо немає концепції держави України, рф не може порушувати її суверенітет.
Російська система дезінформації швидко пристосовується до змін у театрі воєнних дій.
На початку вторгнення рупори кремля озвучували його «хотєлкі»: мовляв, Україну потрібно повністю «денацифікувати», а в Києві поставити лояльний до рф уряд. Після того, як запланований путіним бліц-криг провалився, дезінформаційна машина знову адаптувалася. Цього разу ціль успіху перемістилася на «звільнення Донбасу».
До речі, поняття «визволення» використовується роспропагандою для обману аудиторії щодо звірств, які рф вчинила на окупованих територіях в Україні, та служить для виправдання вторгнення.
Після трьох місяців «спецоперації» без розрекламованих раніше перемог її інформаційний супровід знову змінив акценти для внутрішньої аудиторії. Міністр оборони рф на зустрічі Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) заявив, що росія навмисно сповільнювала темп війни, щоб уникнути жертв серед цивільного населення… Цей шаблон маніпулювання інформацією, аби представити рф як непогрішну, гуманну державу, видається неймовірно цинічним на тлі кількості жертв серед цивільного населення, які зафіксували міжнародні організації.
Саме кривава війна, розв'язана росією в Україні, відкрила очі світу на кремлівську штучно створену реальність і навчила їй протистояти.
