Я котик і звуть мене Черчиль, з героїчного Миколаєва. І рівно половину свого котячого життя перебуваю у воєнному стані. Бо народився я в жовтні, не встигнув пізнати всі принади життя, як почалася війна. Хазяйка Лєна у квітні вивезла мене на дачу. Або я її вивіз...
У перші часи було складно, але згодом звик і до щоденних бабахів, і до сирен. Раніше якось ці кляті росіяни бабахали несміливо, а останнім часом – понеслося! Ракети літають, як зірки падають вночі у серпні. То вже трохи брешу. Звідкіля мені знати про серпневі зорепади, коли я жовтневий? А хто не бреше? Думаєте, моя хазяйка Лєна не бреше? Ще й як.
Живий приклад. Вже не вперше спостерігаю, як вона перевдягається зі своїх дачних шортів та футболок в щось пристойне; робить зачіску; макіяж намагається нанести; нові носочки під кросівки вдягає. Одним словом, чепуриться. Що це означає? Збирається або їхати «в город», або «йти на магаз» (так у нашому селі називається похід до торгівельної точки), або до Свєти по молоко.
І вже перед самим відходом каже мені так люб’язно: «Черчиль, пішли їсти». Я ж раніше був наївний, довірливий. Сказала, то біжу. А тепер придивляюся. Якщо не чепуриться, а по-доброму кличе, то йду. Бо знаю я її приколи. Закличе мене додому їсти, потім закриє хату, щоби я не гуляв собі по двору, і кине мене тут одного.
Забув розповісти. Я вже давно не той міський пристойний котик. Став трохи розбишакою-дачником. Зранку вимагаю відчинити двері. Аби йти, куди хочу і робити, що захочу. Хочу – під бузком собі лежу; хочу – вужиків та ящірок ганяю; хочу – на грушу вигрібаюся. Окрема тема – ганяти чужих собак та котів з нашої з Лєною території. Як це не зрозуміти, що я кіт-охоронець? Ти пішла, а я охороняю територію. Вона ж чомусь переживає, аби зі мною чогось не трапилось. Хай, звісно, переживає. Головне – щоби не дурила мене.
Тож розкусив я ту її брехню. Ще один обман. Каже: «Пішли, наші пАмідорки поллємо». Я собі йду, як дурень. Кому же не хочеться водички зі шлангу попити, під бризками води не побігати? Коли розумію, що я не їм ті кляті пАмідорки. І мені глибоко начхати на її врожай. Навіщо було напружуватися і допомагати в поливі?
Стаю розумнішим, безумовно. Я і до цих викриттів був недурним, а зараз просто відчуваю себе справжнім сером (в гарному сенсі цього слова) Черчиллем. Хто посперечається з його висловом: «Я оптиміст. Не бачу особливої користі бути кимось ще».
І ще одна з цитат мого тезки мені дуже подобається: «Ніколи, ніколи, ніколи не здавайтеся!» Обіймаю всіх своїми пухнастими лапками. Ми переможемо!
Фото автора.
