Ярослав Григорович — читач освічений, уважний, часом прискіпливий, бо може навіть помилку чи неточність відшукати. Але головне — людина небайдужа до всього, що відбувається навколо.

Не дивно, що його стривожила ситуація, яка відбувається з доставкою газети останнім часом.

— Я все зрозумів, коли розпочалась війна, і видання припинили свій вихід. Деякі газети й досі не можуть відновитися — немає коштів, паперу… До кого тут можуть бути претензії? — розмірковує чоловік. — І було дуже приємно, коли «Голос України» почав виходити за звичним графіком. Втім, і тепер, через кілька місяців після відновлення стабільної роботи редакції, я як читач і досі не можу зрозуміти, чи насправді це так. І все тому, що не можу вчасно отримати газету.

Перший такий сигнал від Ярослава Григоровича надійшов до власкора тижні три тому. Тоді він розповів, що отримує «Голос України» в поштовому відділенні №9 у Хмельницькому.

Передплачує варіант триразового виходу газети на тиждень. Але чомусь у зазначені дні виходу — а це вівторок, четвер і п’ятниця — отримати її у відділенні вдавалося не завжди. Коли починав допитуватися: «В чому причина?», чув у відповідь: «Коли надійшла — тоді й видали».

Але ось, що дивно: часом замість номера із зазначених днів йому пропонували, приміром, газету за середу. На чергове здивування чув ту саму відповідь.

Хоча насправді вона зовсім інша: якщо йому пропонували номер, який не входить до комплекту його передплати, то, отже, хтось, передплативши за іншим індексом, її просто не отримав. І для нього, очевидно, теж була готова відповідь: «Ну, значить, не надіслали».

— Я як передплатник не можу знати, чому газети немає у відділенні. Можливо, й справді є перебої з друком чи доставкою. Тому і попросив завідувачку відділення зателефонувати на головпоштамт і дізнатися, в чому ж причина, — розповів Ярослав Григорович. — Та у відповідь почув: «Чому я маю щось у когось з’ясовувати? Що дали — те й вам передаємо».

Зрозумійте, тут справа не тільки в газеті. Вражає, чому керівниця так ставиться до своїх обов’язків? Звідки така байдужість?

Вісімдесятип’ятирічний чоловік вирішив не залишати цю справу і в своїх пошуках дійшов до керівника «Хмельницькпошти» Миколи Громова. Розповів, що той пообіцяв розібратись у ситуації, тільки-но повернеться з відрядження по області.

Здавалося б, після такої обіцянки все має стати на свої місця. Але 21 липня читач знову зателефонував до власкора і розповів, що замість четвергової газети за вказану дату йому передали номери за 14, 15 і 18 липня.

— Ну для чого ж мені газети тижневої давності? — не втримався чоловік.

У пошуках винного дійшов і до Укрпошти. Не знає точно, з ким там спілкувався, але характер відповіді був такий: поштовики у цих проблемах доставки не винні.

Це поставило чоловіка у глухий кут. То хто ж винен? І як виправляти ситуацію?

Редакція зі свого боку може офіційно запевнити: газета друкується і виходить чітко за графіком. Весь колектив докладає чимало зусиль, щоб у важкий воєнний час наші читачі отримували оперативну, чесну й об’єктивну інформацію. Для нас це — справа честі та обов’язку.

Дуже прикро, що ці старання зводяться нанівець через погану роботу пошти.

Не хочеться звинувачувати всіх її працівників в недобросовісності чи неповазі до споживачів. Тим більше, що у воєнний час і ця галузь переживає труднощі. Але те, що чимало передплатників друкованих видань потерпає через роботу поштовиків, це факт.

— Я сам ходжу по газету до відділення, бо там, хоч зі скандалами, але щось вдається отримати, — пояснює Ярослав Григорович. — А якби чекав, що листоноша принесе додому, то й цього не було б.

І з таким стикається більшість передплатників: практика, коли листоноші доставляли газети адресатам, схоже, відійшла в минуле. Цього не роблять навіть у містах і населених пунктах, де є стаціонарні відділення зв’язку. В селах області, де все активніше запроваджується система пересувних відділень, ця проблема ще гостріша.

У глибинці далеко не всі мають доступ до Інтернету, вибір телеканалів обмежений, проводове радіо давно не працює. Тому там все ще цінують газету як засіб інформації. Але пересувні відділення зв’язку просто ставлять крапку на доставці газети.

Насамперед через те, що вони не приїжджають до сіл ні три, ні тим більше п’ять разів на тиждень, як виходить газета. А коли приїжджають, листоноші, як пояснили мені в «Хмельницькпошті», хоч і зобов’язані доставити кореспонденцію адресату, проте цього не роблять, бо не встигають. У них є інша робота: пенсії, платежі, торгівля…

Уявити, що селяни-передплатники ходитимуть по газету до пересувного пункту, важко. Та й який сенс у цьому, коли читач в кращому варіанті зможе отримати пачку газет за минулий, а то й позаминулий тиждень?

Хмельницький.