Натомість у місті непогано почуваються зайди — діти та жінки офіцерів-окупантів та фейкових «урядовців». Оскільки прибувають вони з Бурятії, Мордовії, Забайкалля, то південь України — справжній курорт для них, де можна насолодитися свіжими овочами-фруктами, позасмагати на пляжах. Ще й за готель платити не треба — адже за ордерами військового коменданта безплатно розселяють по домівках і квартирах херсонців, котрі евакуювалися.

За комуналку такі непрохані гості нічого не платять, безсоромно дозволяють собі користуватися чужими запасами та хатнім начинням. Задоволені таким життям жіночки ніде не працюють, а вільний час, якого в них багато, проводять за теревенями із собі подібними, неквапними прогулянками центром міста й посиденьками в тамтешніх кафе. Місцеві їх впізнають одразу: адже тільки такі перехожі в денну спеку шпацирують вулицями у вечірніх сукнях та на високих підборах. Українці, до речі, їх навіть за повноцінних людей не вважають: жіночок, котрі припхалися з росії, херсонські гострослови презирливо іменують «самицями», а їхніх дітей (так само галасливих і самовпевнених) — «личинками».

Та, схоже, заїжджим панянкам і на думку не спадає, що вони будь-якої миті можуть розділити долю своїх чоловіків. Адже за тими полює рух опору, а жінки просто можуть підвернутися «під гарячу руку». Свідомо не вб’ють, та міна не розбирає, хто в зону вибуху потрапив. Схоже сталося із родиною громадянина рф Стешина, котрого відрядили до Херсона виконувати обов’язки начальника чергової частини інспекції з безпеки дорожнього руху.

Його приватний «Сеат», у салоні якого були дружина й 7-річна донька, підірвався на саморобному вибуховому пристрої в провулку Паровозному. В машині майора винесло вітрове скло та пошкодило радіатор, але завдяки щасливому збігові обставин ні дорослих, ні дитину не зачепило. Та вдруге може не пощастити, і не всім так щастить. У місті Гола Пристань, скажімо, убили не тільки екс-нардепа, колаборанта Олексія Ковальова, а і його співмешканку. Їстимеш хліб зради, розділятимеш зі зрадником дах над головою — будь готова розділити з ним і його невеселу долю. То не залякування, а жорсткі реалії воєнного часу.

Звісно, з початком контрнаступу ЗСУ на Херсонщині родин зрадників та окупантів тут поменшало — їх знову вивозять до Криму чи в росію. Як це зробив, наприклад, заступник обласного гауляйтера Кирило Стремоусов: і трьох своїх дітей передбачливо відправив, і сам до Воронежа вшився. Та не всім це вдається. У когось для втечі немає грошей, а хтось уперто досиджує до останнього, марно втішаючись думками, що «росія прийшла назавжди». Та й пізно вже для них: мости через Дніпро розтрощені, поромні переправи ракетні обстріли розбивають раніше, ніж їх встигають налагоджувати. Тож з підходом українських військ і справді доведеться перепливати річку на гумових матрацах та нашвидкуруч збитих плотах.

Херсон.