Так склалося в його житті. Не пощастило. Йому вистачало своїх проблем, які він запивав віскі і закурював сигарами.
А котику Черчилю пощастило. Річ про того миколаївського котика, про якого ми вже писали. Він таки доїхав до Одеси з усіма своїми пожитками. Ще й хазяйку вивіз. Минув місяць, як Черчиль обживається у власній квартирі. Його монолог записала хазяйка Лєна.
«Війна набридла. Рік тому народився. Потім мене віддали до якоїсь тітки. Добре, нормальна тітка, не скаржуся, звик з нею жити. І годувалала нормально, і прибирала за мною. Потім почалося. Якісь сирени, тривоги. Вона, як ненормальна, десь бігала, згодом прибігала. Що це було, Лєна? Як я, п’ятимісячна дитина, мав це все сприймати?
Та байдуже. Звик, звісно. Коли - їй спало на думку поїхати на дачу. Добре, думаю собі. Витримаю і заміський іспит. Витримав. Із 15 квітня по 6 жовтня ми прожили на дачі. Не скажу, що було погано. Мишок ганяв, природою надихався, собак усіляких виганяв з ділянки, ще й поливати допомагав (стояв поруч). Отже на дачі було непогано. Поки не стало дуже холодно. Давно вже казав Лєні, що треба якось вирішувати проблеми з теплом.
І хто мене слухає? Каже: поїхали до Одеси. Там тЕпло, вода нормальна і не стріляють щодня. Що з тобою робити? Не кидати ж. Погодився.
Дякуючи мамі Лєни, Тамарі, квартирку підібрала нормальну. Бо ви ж в курсі, що багато хто не віддає квартиру в оренду, якщо є домашні тварини. Я ж пояснив, що в мене немає ані кігтів, ані нічого іншого. Обжилися, освоїлися. Все добре. Одного разу мене Лєна навіть вивела на прогулянку. З нашийником.
Що вам хочу сказати, – нехай я вже буду без нашийника, але у свободі у хаті. Бо бути прив’язаним – це не моє. Мене тут непогано годують. Та й що, що я полюбив сир з ринку? Вона ж спробувала нагодувати мене магазинним. І я його забанив. Хай вже знайде трохи грошенят, аби купляти мені нормальний сир.
А так, все норм. За мене не хвилюйтеся. Хай хвилюється хазяйка. Але додому дуже хочу. Скучив».
Від Черчиля записано вірно.
