Звісно, є невідворотні освітні втрати — зокрема, спричинені пошкодженням цивільної інфраструктури внаслідок рашистських обстрілів та ракетно-бомбових ударів. За словами голови парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергія Бабака, «станом на ранок 19 грудня в Україні внаслідок бойових дій постраждали 2 917 закладів освіти, з них 361 зруйновано повністю». Так, через варварський російський ракетний обстріл 10 жовтня в центрі столиці зазнали пошкоджень історичні корпуси Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Навіть у далеких від фронту містах і селах навчатися нині непросто — через постійні повітряні тривоги та часті відключення світла, коли протягом кількох годин чи навіть діб поспіль неможливо скористатися ані мобільним зв’язком, ані Інтернетом.

Фактично «пунктами незламності» нині можна вважати кожен виш чи кожну школу, яка працює в умовах воєнного стану. Завдяки наполегливості й професіоналізму вчителів та викладачів освітній процес не зупиняється попри всі намагання окупантів позбавити країну будь-яких ознак нормального життя. Навіть вступну кампанію вдалося провести у більш-менш прийнятних умовах. Як відомо, звичне ЗНО цього разу замінили на спрощений Національний мультипредметний тест, який складали і в Україні, і за кордоном (у 32 державах!), куди через війну виїхала значна частина вступників.

«Нині освітній процес триває під обстрілами, в укриттях, без світла, в екстремальних умовах», — зазначає профільний міністр Сергій Шкарлет. За його словами, станом на 13 грудня 2022 року працювали 12 900 шкіл: 8 303 у традиційному та змішаному форматах і 4 597 — в онлайн-режимі.

Унаслідок російської агресії чимало педагогів та їхніх учнів були змушені виїхати в підконтрольні або більш безпечні регіони країни. З’явилося чимало нових переміщених навчальних закладів, деякі з них переїжджають уже вдруге з початку війни, з 2014 року. На жаль, на тимчасово окупованих територіях нині залишаються 918 шкіл і 928 садочків. Завдяки тому, що ЗСУ визволяють захоплені території, їх кількість зменшилася (на початку року в окупації перебували 1 288 шкіл та 1 400 садків).

За свою проукраїнську позицію наші педагоги піддаються тиску і катуванням, що свідчить про загарбницький і відверто геноцидний характер цієї війни.

Більшість українських вчителів відмовляється співпрацювати з окупантами і навчати дітей російською мовою, за брехливими російськими книжками і програмами, тож загарбники змушені завозити на окуповані території своїх «просвітителів». Так, до Мелітополя завезли вчителів з Дагестану, згодних за збільшену платню та обіцяні пільги русифікувати українських дітей.

Про вчителів, які взяли до рук зброю чи в інший спосіб чинять опір окупантам, ходять легенди. Ще навесні фейсбук-спільноту сколихнуло щемливе фото професора Ужгородського національного університету Федора Шандора, який читає лекцію з окопу, перебуваючи на Ізюмському напрямку. Викладач пішов у тероборону одразу після початку широкомасштабної війни. І у перервах між бойовими чергуваннями примудрявся читати лекції на двох факультетах...

Утім, навіть у мирних містах доводиться працювати в екстремальних умовах — і під час повітряних тривог, коли дітям разом з учителями треба терміново спускатися до бомбосховищ, і в напівтемряві, під час аварійних відключень світла і перебоїв зі зв’язком та Інтернетом. У грудні мережу облетіло ще одне щемливе відео — про столичну вчительку, яка веде онлайн-урок просто неба, прилаштувавши свій ноутбук на металевому стовпчику, на засніженій парковці одного зі столичних супермаркетів...

Усі уроки воєнного часу ми вивчимо і витримаємо. Бо, власне, за це наша країна і воює — за право виховувати своїх дітей без сторонніх порад. Вільними людьми у незалежній країні.

Фото з Інтернету.