командующего ДШВ 6 десантно-штурмовой роты в/ч 71289», блокнот «Именной список военнослужащих», «Карточка огня отделения», сержантська сумка окупанта з учнівським зошитом, лінійкою-лекалом і кольоровими олівцями — всі ці дивні для епохи високих технологій речі, загублені чи залишені окупантами на їхніх базах і в окопах, представлені на виставці зброї та спорядження «През шаблі маєм права», що триває у залах Національного музею історії України.

Атлас автомобільних доріг Радянського Союзу був надрукований у москві у 1975 році — на ньому зафіксовано шляхи станом на 1974-й. Захисники Києва, які прийшли на виставку, розповідають, що у перші дні окупації рашисти використовували карти України 1970—1980 років, оскільки російська глобальна навігаційна супутникова система ГЛОНАСС не працювала. Звичайно, на цих картах не відображені зміни та забудови 2000-х. Тож старі карти дезорієнтовували зайд. В Ірпені серед міських кварталів російські десантники шукали ліс. Схожий випадок трапився під Прилуками — там окупанти теж шукали лісовий масив у дачному селищі.

«Друга армія світу» йшла за три дні захоплювати Київ із спеціальними знаменами — тиражованими копіями так званого прапора перемоги, встановленого червоною армією над Рейхстагом у 1945-му. Певно, окупанти не мали сумніву, що це полотнище, ось ще трохи, і розвіватиметься на Хрещатику, як символ «несокрушимой, непобедимой». А опинився культовий для російської історії прапор, пошарпаний, обпалений, у багнюці, як і кевларовий шолом московського агресора з «гвардійською стрічкою». Тепер ці атрибути національної гордості армії мародерів, захоплені українськими вояками у вересні 2022 року в Балаклії, свідчать у музеї про злочинні наміри російських фашистів.

Багато експонатів виставки розвінчують московські міфи про їхню непереможну армію та «великую русскую душу» — це не тільки військове спорядження і дешева форма, що відрізняється від амуніції ЗСУ і НАТО, а й продуктові пайки. На одному з пакетів, у якому невеликі порційні контейнери з гречаною кашею, квасолею, рагу з овочів, плиточкою шоколаду і жувальною гумкою, надпис «Трофей. Власник знищений Збройними Силами України». Про якість продуктів, які окупанти привезли з собою із «богатой россии», якнайкраще свідчать 3-літрові банки з розсольником, виставлені в експозиції. Аби не етикетки на банках, ніхто б і не здогадався, що жовто-коричневе місиво — не їжа для свиней, а суп з солоними огірками.

Ненависть рашистів до свободи, за яку українці стояли на Майданах і тепер на фронтах, проявилася в розстрілі банерів «Герої не вмирають», знищенні Алеї героїв Приірпіння — у фотографії полеглих бійців ЗСУ окупанти випустили сотні дві куль. Тепер це теж музейні експонати.

Куратор виставки, заступник генерального директора музею з наукової роботи Богдан Патриляк зазначає: «Недаремно у назву виставки винесені слова гетьмана Мазепи з його «Думи». За умов, коли ворог намагається приректи нас на національне небуття, лише збройно можемо обстояти свої людські та національні права».

Частина експозиції розповідає про інші війни, які вели українці за своє право жити вільно на своїй землі, а також про те, з якою зброєю воювали наші далекі пращури. Унікальна колекція зброї у музеї почала формуватися ще на зламі XIX—XX століть.

«Експонати ілюструють і те, що якнайменше від доби бронзи (ІІІ — початок І тисячоліття до н. е.) на українських землях використовували імпортовану зброю. На виставці представлена як зброя союзників, так і трофейна — відвойована у ворогів. Так, козацьку добу представляють західноєвропейське, польське, турецьке, московське озброєння й обладунки. А часи українських національно-визвольних змагань XX століття — найцікавіші зразки озброєння з армії УНР, УГА та УПА. Використання трофейної зброї козаками та воїнами УПА перегукується з використанням українцями танків, які росіяни залишають під час відступів», — наголошують автори проекту.

Тепер колекція поповнюється сучасними зразками озброєнь та військового спорядження, зокрема і з російсько-української війни. У вітринах -контейнери-стволи від реактивного піхотного вогнемета «Шмель» радянського виробництва, франко-німецького протитанкового ракетного комплексу «Milan» та інше сучасне оснащення, яке допомагає громити ворога, в інших — фотографії та речі співробітників музею, які добровольцями стали на захист України від російського вторгнення.

Представник Центру дослідження воєнної історії ЗСУ, декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, доброволець Іван Патриляк (на знімку) наголошує: «Наприкінці зими й на початку весни минулого року сотні тисяч людей, які, усвідомивши слова Мазепи, що єдине, що дає нам право на життя в умовах війни — це зброя, поповнили лави сил оборони України. Сотні тисяч важко працювали в тилу, щоб ми могли сьогодні сказати, дивлячись в очі нашим ворогам: рік тому ви оголосили на весь світ, що Україна померла, але сьогодні ми вам кажемо, що Україна жива. Україна житиме. А це означає, що Україна перемагає!».

Виставка працюватиме у музеї до кінця року.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.