За оцінками експертів, сума збитків, завданих російськими військами інфраструктурі України, сягає майже 136 млрд доларів США, з яких 8,2 млрд, або 6%, — це збитки, завдані освітній інфраструктурі. Такі дані наведено у звіті центру «ОсвітАналітика» «Вища освіта в Україні: зміни через війну».

«Станом на 300-й день повномасштабного вторгнення в Україні загалом зруйновано 361 заклад освіти і ще 2 556 пошкоджено. Найбільше зруйновано закладів вищої та фахової передвищої освіти у Запорізькій та Донецькій областях, а пошкоджено — у Харківській», — стверджують автори звіту.

Після початку широкомасштабного вторгнення понад 6 млн осіб виїхали за межі України. Серед них чимало освітян, студентів та потенційних абітурієнтів. «Станом на кінець вересня 2022 року 4,18 млн осіб зареєструвалися у країнах Європи для тимчасового захисту або в аналогічних національних схемах. Понад 8 млн осіб стали внутрішньо переміщеними особами. Значна частина залишилася на тимчасово окупованих територіях. За доступними даними, 665 тисяч студентів та учнів шкіл (16% від загальної кількості) та 25 тисяч освітян (6% від загальної кількості) залишили територію України», — підсумовують автори дослідження.

Виїхати з окупованих територій були змушені й навчальні заклади, нагадав під час презентації звіту експерт центру «ОсвітАналітика» Євген Ніколаєв. Загалом були переміщені 43 заклади вищої освіти з 6,9 тисячі викладачів і 53,6 тисячі студентів та 82 заклади фахової передвищої освіти, де працюють 4 тисячі викладачів та навчаються 35 тисяч студентів. У цьому переліку є й «двічі переміщені» університети, які 2014-го вже виїжджали з окупованих росією територій. За словами Євгена Ніколаєва, через війну двічі змінили прописку 10 державних університетів.

Міністерство освіти і самі виші зробили певні висновки з досвіду попередньої релокації і врахували нові реалії. «На відміну від 2014 року у 2022-му це була здебільшого віртуальна релокація, — каже Євген Ніколаєв. —Тобто переїхала адміністрація університетів і ключові співробітники». Більшість викладачів та студенти опинилася в різних містах України, за кордоном і частково — на окупованих територіях. Попри це колективи змогли згуртуватися, вижити і відновити свою роботу, нехай навіть у дистанційному форматі.

Під час презентації звіту відбулася дискусія про розвиток переміщених навчальних закладів в умовах стратегічної та ресурсної невизначеності, в якій взяли участь освітяни з Мелітополя, Бердянська, Херсона, Сєвєродонецька і Маріуполя.

«Пройти війну і окупацію — це як пройти очищення», — каже ректор релокованого до Запоріжжя Бердянського державного педагогічного університету (БДПУ) Ігор Богданов. Він на власному досвіді пізнав особливості життя в окупації, пройшов через примусові «співбесіди» з рашистською адміністрацією, яка наполегливо пропонувала співпрацю. «Я пишаюся колективом свого університету. Понад 80 відсотків викладачів виїхали на підконтрольну Україні територію чи за кордон і лише десь 10 відсотків пішли на співпрацю, — додає Ігор Богданов. — Із шести деканів — один, з 28 завідувачів кафедри — два». У цьому переліку не було ані ректора, ані проректорів, ані начальників відділів...

У БДПУ вірять у наші Збройні Сили і мріють про повернення. Університет втратив свої архіви та всю матеріальну базу, хоча його приміщення залишилися неушкодженими. Виш готував вчителів для свого регіону і разом з місцевим портом належав до містоутворюючих для Бердянська об’єктів. Після деокупації, на переконання ректора, він таким і залишиться.

Які перетворення чекають на нашу вищу освіту в майбутньому, з огляду на війну та нові обставини, спрогнозувати важко. Втім, розмови про оптимізацію освітньої мережі (читай — її скорочення за рахунок малопотужних регіональних закладів) точаться і нині.

— Стратегічна невизначеність трохи насторожує і нас, і наших донорів, бо ми маємо розуміти, куди рухатись і яку мережу ми матимемо, — каже ректор Маріупольського державного університету Микола Трофименко.

Підпорядкований йому виш відновив свою діяльність у Києві. Проте до створення елементарних соціально-побутових умов керівництво не віддавало наказу всім співробітникам терміново прибути «за місцем призначення».

«Нині всі наші кадри вже офлайн. Для наших співробітників ми ремонтуємо гуртожиток, створюємо умови, щоб після всіх пережитих потрясінь вони могли називати це місце домом, — ділиться планами ректор. — Крім того, облаштовуємо сучасний комфортний простір для студентів, маючи окремий корпус». «Щодо ресурсної невизначеності, то це — робота колективів, бо сьогодні для переміщених університетів відкрите величезне вікно можливостей, — додає Микола Трофименко. — МДУ ввійшов до європейського університетського альянсу Transform4Europe. В його межах університети об’єднуються задля створення спільних програм, для академічної мобільності. За їх підтримки ми відкриваємо представництво Маріупольського державного університету в Литві, на базі Університету Вітовта Великого у Каунасі. Мета — запровадження спільних освітніх програм, профорієнтаційна робота. Литовці теж розуміють, що нам треба налагоджувати зв’язки з нашими співгромадянами, які через війну виїхали до країн Балтії, і мотивувати їх вступати до українських університетів, можливо, на спільні програми. Нині думаємо, як це працюватиме».