Командира танкового батальйону 93-ї бригади «Адама» вперше побачив у Пісках 24 липня 2014 року, а вже познайомилися восени того ж року. Потім час від часу бачилися. І ось знову — зустріч під Бахмутом.
Ми приїхали на передові позиції біля Бахмута. Бійці одразу захотіли сфотографуватися з легендарним Євгеном Межевікіним, Героєм України, повним кавалером ордена Богдана Хмельницького, ордена «Народний герой України» (всі ці відзнаки дають підставу вважати його тричі Героєм України). Полковник Межевікін нині — командир Зведеної тактичної групи на Бахмутському напрямку, яка названа за його позивним ще з 2014 року «Адам».
Бахмут
Під його орудою понад 10 тисяч бійців. Після 24 лютого 2022-го Євген воював під Києвом, на Запоріжжі, під Лисичанськом, на Харківщині, під Лиманом, звільняв Балаклію, нині воює за Бахмут.
Під час затишшя розговорилися.
— Ми з вами познайомилися дев’ять років тому, так само на війні, у складному місці, під час визволення Пісок. Зараз тут теж не мед. З відстані дев’яти років, що змінилося, як ви змінилися, як змінився ворог.
— Усе змінилося. Тільки мета в нас залишилася та само — знищити ворога, визволити нашу землю. Ця мета буде єдиною протягом століть, якщо росія до нас лізтиме. Ворог помудрішав, залучив усі сили і засоби, які у нього є в збройних силах і плюс додаткові сили. Це, зокрема, ПВК «Вагнер», найманці, яка не входить до складу збройних сил російської федерації. А в нас просто знято обмеження, скажімо так, на ведення бойових дій.
Олексій – командир взводу. Служить з 2014 року. Два рази призивався, два рази звільнявся. Крайній раз звільнився в кінці лютого 2021 року. А з початку повномасштабного вторгнення 24 лютого сам прийшов до військомату і призвався знову.
Зараз усі чоловіки розуміють, куди вони йдуть і що робитимуть. У 2014-му більшість мобілізованих думали, що вони прийшли на 30 діб злагодження і їх потім розпустять додому. Звісно, хотілося б, щоб теперішня підготовка мобілізованих була краща.
На жаль, багато командирів ми втратили. Не тільки їх, а й особовий склад, який мав бойовий досвід, мотивацію. Втратили в перші півроку повномасштабної війни в 2022-му. Але й залишились ті, хто такий досвід має. Та й сам досвід з’являється з часом.
На фронті достатньо хлопців, хто відчайдушно не шкодує свого здоров’я і життя, виконує на відмінно бойові задачі.
Склад тактичної групи, якою я командую, змінюється постійно. Починали ми з одного батальйону, зараз нас набагато більше. І в подальшому, якщо плануватимуться якісь додаткові дії, відповідно буде збільшуватися склад групи.
Позивний «Вектор», з Купянська. З березня 2022 року на війні.
— Чого досягли?
— Успішного ведення оборонних боїв! Це першочергове завдання — стримування і знищення ворога, який наступає.
— В якій смузі.
— Ми стримували ворога в районі Кліщіївки, яку противник не міг узяти майже три місяці, поклавши там дуже багато особового складу і втративши боєздатність. Плюс оборона впродовж двох місяців у районі Іванівського; канал Сіверський Донець і околиці Бахмута — теж два місяці без втрат наших позицій і просування ворога вперед. Раніше ми здійснювали штурмові дії в околицях Харкова, звільняли Вербівку, Балаклею і гнали противника далі. Наступали під Бахмутом, відновили втрачені іншими підрозділами позиції, завдали противнику істотних ударів. Це все заслуга тактичної групи.
— Де було найскладніше?
— На війні.
— Ви десять років воюєте. Що змінилось за цей час у вас особисто?
— Зачіска, — посміхається Євген. — А якщо серйозно — це мій військовий обов’язок, моє покликання. І розуміння того, чому я тут. А хто у 18 років планує, що на його території буде якась безумна війна? Ніхто не передбачав.
Максимум, що планував, — це брати участь у конфліктах десь за межами України. Я виконую свою роботу офіцера ЗСУ.
Ще вважаю, що не хочуть змінюватися деякі наші співгромадяни. Не розуміють, що настав той час, коли потрібно пере-
стати давати хабарі, не думати, як більше хапонути. Потрібно вже щось робити для того, щоб дітям можна було гідно жити в нашій країні, а не шукати, як урвати. Щоб кожен, якщо він людина, а не собака, — це зрозумів. Це перше.
А друге — це єднання. І все у нас стане добре. Якщо все це люди зрозуміють і почнуть діяти, то житимемо набагато, набагато краще, ніж будь-яка країна в Європі.
— Як сім’я ставиться?
— Батьки і сім’я підтримують. Розуміють, чому я на війні, що це моя робота і я повинен бути тут, на передовій. Усі переживають, але нічого вдіяти не можуть. Тому просто переживають і підтримують.
— Чи вважаєте ви, що на фронті перелом уже відбувся?
— Я вважаю, що перелом на нашу користь уже є. Перший — під Харковом, другий — під Херсоном. Скажімо так: ми завдали удар по стійкості кацапської федерації.
«Шаман» із Корсунь-Шевченківського: 25 лютого 2022 року пішов добровольцем до Харківської тероборони — відтоді й воює.
Ворог знає силу нашої зброї, знає, на що здатен він. Тому й відчуває, що скоро йому кірдик. А очікування гірші за саму смерть. Вони в агонії ще намагаються відтягнути час.
Коли створили нашу тактичну групу, ми успішно виконали кілька завдань з маневрами підрозділу на великі відстані. З-під Донецька переміщувалися під Харків, звідти під Лиман, а потім — знову Донецьк, Бахмут — і всюди мали успіх.
На відвойованих позиціях. У центрі — Євген Межевікін.
За підсумками і досвідом нашої роботи за наказом командувача було створено ще чотири тактичні групи.
Противник планував двома клішнями обійти Бахмут. Правою — у нього майже вийшло, а ліва зламалась, коли ми стали в обороні. Вони зазнали багато втрат і не змогли йти далі, а зараз просто хочуть утриматися. Ну а ми намагаємося далі просуватися вперед.
— Ви казали, що пройшли 500 метрів вперед і закріпилися. І на карті це видно одразу, зараз це місце ніби як сіра зона. Можете розказати конкретніше про це.
— Позиції було втрачено вздовж каналу, противник майже вийшов на дорогу Костянтинівка—Бахмут, але ми відновили наші позиції зусиллями 80-ї бригади і 5-ї штурмового полку. Ми відкинули ворога назад, у нього були величезні втрати, тільки на позиціях залишилось приблизно 40 ворожих бійців, які знайшли «вєчное упокоєніє».
— Що далі?
— Прогнози — річ не-вдячна. Але все-таки дозволю собі сказати, що війна триватиме як мінімум до кінця року. В будь-якому випадку, думаю, колись вона закінчиться: або військовим шляхом, або політичним.
...Дев’ять років. Дістала ця війна. Хорошого в ній нічого немає. Це ми розуміли ще 2014-го. Але зараз... Дивишся на цей безлад і розруху, на смерті — і не розумієш, наскільки путіну потрібно бути моральним виродком, ідіотом, щоб розв’язати війну, а кацапам — брати в ній участь. Якщо й можна назвати москалів нацією, то це люди, які втратили своє обличчя, не мають майбутнього, вони ніщо і ніхто. Війна закінчиться нашою Перемогою в будь-якому разі, а далі відновимо Україну і будемо жити.
«Лоцман» із Дніпра: 50 років, на війні з серпня 2022-го.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
