У Рахівському районі Закарпатської області виявлено велике родовище золота. За попередніми оцінками, у ньому міститься запасів дорогоцінного металу на рівні 2,4 тонни.

Ці результати, на думку експертів-геологів, підтверджують перспективи подальших геологорозвідувальних робіт на родовищах Рахівського рудного району, спрямованих на підготовку об’єктів для залучення інвестицій та переведення їх у ранг золотих родовищ.

Нагадаємо, що єдиним золотодобувним родовищем, яке працює в Україні, є Мужієвське. На сьогоднішній день маємо 55 тонн золота, мільйон тонн цинку і свинцю доведених запасів. У грошовому еквіваленті це майже 3,8 мільярда доларів.

Також на території родовища є сховище порожніх порід. У цьому сховищі вже є тонна видобутого золота і 4,5 тонни срібла. Якщо перевести це в гроші, то йдеться про 32 мільйони і 3 мільйони доларів відповідно.

Золоті розсипи Одеської області

Несподівано навіть для геологів Одеська область заявила про себе як перспективний золотодобувний регіон України.

У Савранському районі Одеської області було відкрито родовище золота, яке почали розробляти в 1993 році. За два роки до цього геологи шукали родовища нікелю в цьому районі і знайшли колчедан, або сірчаний колчедан, який у природі є супутником золота.

Ідеться про ділянки «Квітковську» і «Травневу», що біля Саврані.

Україна має великі поклади золота, за підрахунками геологів — понад три тисячі тонн. Але використовується лише кілька відсотків внутрішнього потенціалу, а золото, яке використовується у виробництві, завозиться з-за кордону. Якщо вдасться залучити інвестиції в освоєння золотих площ, це позитивно позначиться не тільки на розвитку вітчизняного виробництва, а й на інфраструктурі, суміжних галузях і на ВВП країни загалом. Проблема в тому, що розробка родовищ золота капіталомістка: тільки на геологорозвідку потрібно залучити майже 3 мільярди гривень».

Наприклад, площа ділянки «Квітковська» становить 668,6 гектара, там пробурено 25 свердловин. Промисловий вміст золота становить 0,1—14,7 грама на тонну породи (показник у два грами і вище вважається високим сортом у масовій розробці родовища). Перспективні ресурси — 40 тонн.

Площа «Травневої» становить 252,2 гектара, тут уже налічується 177 свердловин і шахтний стовбур глибиною 204 метри. Уміст промислового золота становить 3,4 грама на тонну. Перспективні ресурси — 41 тонна.

«Голос України» свого часу писав про те, як розроблялося золоторудне родовище «Майське». Його почали розробляти в 1993-му, через два роки після того, як розвідники держпідприємства «Кіровгеологія», шукаючи нікель в околицях Саврані, знайшли сірчаний колчедан, відомий також як колчедан. Наявність цієї скелі — ознака того, що поблизу може бути золото. Геологи заглибилися у кристалічний щит і знайшли дорогоцінний метал. Родовище отримало назву «Майське». У ньому налічувалося 12 скупчень руди (рудних тіл). На той час перспективні ресурси оцінювалися в 150 тонн золота (в п’ять разів більше, ніж золотий запас України!). Уміст металу в породі, за даними тих років, становив 7,63 грама на тонну. У гранітній товщі була пробурена шахта. Спустилися майстри-тунельники і сапери, які забили дірки у скелі, заклали вибухівку і привели її в рух. Уламки граніту піднімали на поверхню, де з них добували золото, хоча без переробних потужностей зробити це було досить складно. Не обійшлося і без надзвичайних ситуацій: якось робочі прорвали стіну, за якою розташовувалося підземне озеро.

Дивом ніхто не потонув! І стався ще випадок: заряд вибухнув із запізненням — відірвало ногу в тунельника Михайла Благодира.

У 1998 році Президенту Леоніду Кучмі був подарований перший злиток золота від «Майської». 

Нагадаємо, що золоті злитки на лондонській системі Good Delivery можуть мати вагу від 350 до 430 тройських унцій, довжину 210—290 мм, ширину 55—85 мм і висоту 25—45 мм.

Кажуть, це було чисте оформ-лення вітрин — частка самородного савранського металу в цеглі не перевищувала 25 відсотків. Решта додалася, врізаючись, що називається, у весь світ. Ювелірні прикраси, зубні протези і навіть частини електронних плат було переплавлено. Тобто по крихтах збирали 750 грамів президентського злитка Кучма отримав цей злиток нібито українського золота, але робота на шахті «Майська» через кілька місяців після цього зупинилася. З’ясувалося, що організувати нормальне виробництво там без серйозних вкладень неможливо. Нагадаємо, що депресивна Саврань розташована далеко від залізничної мережі, а найближче виробництво, де можна налагодити переробку руди, розміщується за Бугом, поблизу Завалля Кірово-
градської області. Тому потрібно або включати районний центр в національну транспортну систему, або будувати окрему підвісну дорогу до графітового заводу. І те, і те коштує чималих грошей. У держави не було коштів на створення необхідної інфраструктури, і поле було залишено напризволяще — чекати інвесторів. А в 2010 році, через дванадцять років після того, як із шахт пішли останні робітники, в пресі з’явилася інформація про те, що благодійника знайдено. До того ж не простого, а американського, грошовитого і «цивілізованого». Якась корпорація Supatcha Resources Inc., зареєстрована в Денвері, штат Колорадо, поширила в ЗМІ заяву про те, що купила в Україні три родовища золота — Барловське, Виноградівське і Савранське. За останнє компанія нібито заплатила 3,5 мільйона доларів.

У Саврані вже очікували приходу американських інвестицій і створення сотень робочих місць, поки з-за кордону не прийшли невтішні новини. У грудні того-таки десятого року ФКЦПФР зупинила торги акціями Supatcha — мовляв, були сумніви в достовірності інформації про купівлю українських шахт і перспективи їх розвитку. Через кілька місяців з’ясувалося, що Барловського і Виноградівського родовищ золота в природі не існує — геніальні шахраї просто викуповували відносно дешеві ліцензії на видобуток піску, а потім переробляли їх на «золоті». Що стосується «Майської», то вона залишилася у власності державної компанії «Українські поліметали». Сотні тонн золота продовжують спокійно лежати в гранітній скелі, а створена гірничодобувна інфраструктура поступово занепала. Місцеві жителі крали все, що могли, а те, чого не робила людина, природа доповнювала. Зараз савранські ділянки являють собою похмуру пустку, зарослу бур’янами і завалену уламками бетонних конструкцій і цеглою. Металевої арматури немає — її давно забрали місцеві жителі. Повноцінний видобуток золота так і не почався. З низки причин. Головна із них — відсутність фінансування. Адже для того, щоб золото потрапило в засіки Батьківщини, необхідно було пробурити ще три шахти в навколишніх селах, з’єднавши їх штреками, побудувати гірничо-збагачувальний завод, а головне — вирішити транспортну проблему. Саврань розташована далеко від залізничних колій, а отже, потрібно або протягнути гілку до села, або облаштувати підвісну дорогу до розташованого за декілька кілометрів графітового заводу.

А яка перспектива?

Багато жителів Саврані зовсім не в захваті від можливого відродження шахти і появи нових робочих місць. Люди бояться, адже робота шахти в 
90-х роках збіглася з дивною недугою, яку виявили одразу у 400 малих савранців! Тоді до селища приїхала комісія обласного управління охорони здоров’я та ДСНС, але не змогла встановити причину захворювання. Діти, на щастя, одужали, а потім шахту закрили, тому історія не склалася. «Але в ті роки багато панікували, залишали свої будинки і їхали», — згадує житель Саврані Микола Заець

Сьогодні фахівці вважають, що «Майська» не мала жодного стосунку до аномального захворювання: «Є два варіанти», — каже еколог із Саврані Віктор Василенко. — Або лептоспіроз — паличка зустрічається в Південному Бузі, або радіація зі Заваллівського графітового кар’єру, тому що там, де є графіт, там є і уран, це споріднені корисні копалини. Пам’ятаю, якось японці приїхали туди домовлятися про інвестиції, тож навіть до Завалля не потрапили. Ми подивилися на свої дозиметри і повернулися назад». Щоправда, радіаційну версію спростовують і МНС, і СЕС: мовляв, усі прилади в Саврані показують тільки природний фон, ексцесів ніколи не було і немає.

Але у савранців є й інший аналог. «Коли шахту відкрили, в окрузі втратили воду з колодязів. А на вулиці Кірова почали тріскатися будинки, обвалилася стеля. Якщо шахта запрацює, буде ще гірше», — каже Віктор Василенко.

Чи стане Одеська область золотою провінцією України — питання часу. Зрозуміло, що процес відродження після багатостраждальної для України війни обов’язково прийде саме в ці краї, туди, де заховані багатства України.

Одеська область.