Заслужений артист України Степан Бортнічук у ролі собаки Тяпи.
Скріншот з вистави «Борщ. Мій рецепт виживання».
Про український борщ сказано стільки, що, здається, додати вже нічого. Ми тисячу разів куштували його, готували. Яких тільки секретних інгредієнтів не клали.
Та, виявляється, свої рецепти такої рідної страви зуміла придумати та написати війна. А розповіли про них актори Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені М. Старицького, зігравши виставу «Борщ. Мій рецепт виживання». У цих «рецептах» чимало нового і раніше незнаного. Причому не тільки кулінарами, а й всіма нами. Війна внесла свої «інгредієнти» в життя кожного українця.
В основі вистави п’єса Марини Смілянець «Борщ. Рецепт виживання моєї прабабці». Написана вона була вже під час повномасштабної війни. Авторка побувала в деокупованих селах Київщини, де записала інтерв’ю з тими, хто пройшов окупацію і вижив. На основі цих спогадів і написала п’єсу. Вона — про дуже прості та буденні речі. І про те, як вони допомагали виживати у найстрашніші моменти.
Три рецепти борщу — це три історії про те, як українці прожили перші години, дні та місяці війни. Один борщ варили в батьківській хаті з лісовими грибами. Другим із термоса пригощав учитель історії. А третій, у який поклали яблука і кабачки, господиня готувала разом із собакою Тяпою. Коли реальні люди варили свій борщ, ніхто з них не знав, чи доведеться ще колись у житті скушувати такий.
Скріншот з вистави «Борщ. Мій рецепт виживання».
Як відбувалося приготування, показав режисер-постановник вистави Артем Вусик. Йому теж довелось написати свій «рецепт виживання». І на сцені, і в реальному житті. Адже війну зустрів разом із вибухами, котрі прозвучали поблизу його дому, за кілька десятків кілометрів від російського кордону. Буквально за декілька хвилин від початку нападу ракети почали падати у дворі їхнього дому. Тож на збори не було і пів години. Разом із дружиною встигли схопити кицьку і те, що вмістилось у рюкзак. За собою зачинили двері квартири, де залишилось довоєнне життя, акторські та режисерські здобутки Артема, його незалежний театр «Нефть», який створив у Харкові...
От тільки залишити творчий дух не можна було. Коли Артем опинився в евакуації у Львові, то одразу відшукав інших творчих людей, котрих війна переселила з рідних місць. Усі були заряджені одним — узятися до роботи, вихлюпнути те, що накипіло в душі. Тож разом зуміли створити театр «Варта», де встигли поставити шість вистав. Усі вони — про війну. Це правда тих, хто пережив її жахіття.
А у Хмельницький Артема Вусика запросив головний режисер обласного театру Дмитро Гусаков, щоб той поставив прем’єрну виставу для експериментальної сцени «Антракт».
Разом довго думали над тим, яку обрати п’єсу. Погоджувались в одному: вона повинна бути про війну. Точніше про те, як її проживають українці. Ось так і зупинились на п’єсі «Борщ. Мій рецепт виживання».
Для хмельничан обрали її невипадково. І режисер, і актори переконані: вистава повинна бути нагадуванням для всіх, кому пощастило опинитись подалі від бойових дій, про те, що час боротьби та виживання все ще триває. І той, хто не бачив війни на власні очі, зможе глибше зрозуміти її, дізнавшись про рецепти, написані в окупації.
Хмельницький.
