У кожного з них своя історія окупації і нелюдських умов життя під лютим ворогом. Умов, які нав’язали нам фашисти в ХХІ столітті в центрі Європи. Нещодавно ці історії звучали в Києві, в театрі імені Лесі Українки, у виконанні артистів Херсонського театру імені Миколи Куліша, які, власне, їх пережили.
Показ вистави відбувся за підтримки Українського культурного фонду. Загалом постановку мають привезти до восьми міст. Є серед них і Херсон. Утім, як зазначив на пресконференції, що була організована для журналістів перед показом, керівник херсонського театру Олександр Книга, ситуація там нині дуже складна, при цьому колектив, хоч і не в повному складі, працює і готує навіть нові вистави. Цією ж, каже Олександр Андрійович, вони прагнуть донести, що війна є. Вона тут, і українці мають зрозуміти, що пожежа в нас спільна, тож і гасити її потрібно всім разом.
А загалом куди б не везли виставу — по Україні чи за кордон (нещодавно вони були в Словаччині), на неї обов’язково приходять херсонці, харків’яни, луганчани, люди з інших регіонів, яких війна позбавила домівок. І це дуже символічно, це саме той посил, що ми хочемо додому, хочемо повернутися, аби розбудовувати нашу країну.
Під час вистави.
Вистава, яка має назву «Ми не хотіли виїжджати» або «Лишатися (не) можна», — це п’ять історій співробітників Херсонського театру імені Миколи Куліша. Вони не вигадані, вони всі реальні — і від того ще більш моторошні. Власне, це про життя в окупації і про те, як люди намагалися виїхати на підконтрольну Україні територію. Вистава народилася за місяць до того, як Херсон було визволено від окупантів. Готувалася вона в досить екстремальних умовах, коли колектив був розкиданий по різних куточках країни і світу, коли не було власного майданчика.
Але були жахливі історії і їх треба було донести людям, всьому цивілізованому світу, що так не має бути.
І вони це зробили.
— Це не запропоновані обставини, це те, що ми пережили. І коли їх розказуєш, перед очима постають ті картинки. І це дуже важко емоційно, — ділиться заслужений артист України Сергій Михайловський, який найдовше пробув в окупації.
Загалом, каже Олександр Книга, було дев’ять годин текстів, але довелося матеріал подробити так, щоб утворився єдиний, сценічний. Тим часом актриса Римма Зюбіна, яка теж долучилася до проєкту херсонців, каже, що виставу по ходу дещо трансформували, оскільки вирішили, що важливі саме ті історії, які розповідали в гримерках.
Та хай там як, а всі вони пронизують аж до кісток. Спочатку глядачеві нагадують про супротив херсонців, який тоді вразив усіх нас страшенно. Та й самі окупанти, кажуть актори, були шоковані. Утім, як закцентував Олександр Книга, сам супротив його не здивував, бо театр робив усе можливе, щоб Херсон був українським. «У нас було продано квитки на два місяці вперед. Жодного вільного місця. Люди й досі зберігають їх і часто на зустрічах про це кажуть і мріють обов’язково зустрітися в Херсоні. І нині наш працюючий театр — це як символ мирного життя, це для них як доторкнутися до дому».
А театр працює і вже готує нові спектаклі, серед задумів, каже Олександр Книга, і щось легке та оптимістичне. «Дуже хочу зіграти комедію про війну. Будемо повертати херсонців у такий спосіб до мирного життя».
Тож хочеться побажати, щоб те омріяне мирне життя настало якнайшвидше.
Йшов 535-й день широкомасштабної війни.
Фото автора.
